Міжнародний день пам’яті жертв злочинів геноциду

Кожна людина, не зважаючи на національність, колір шкіри, релігію чи політичні погляди, має право на безпечне життя. Масове кровопролиття має на меті знищення людей або відповідних груп населення того чи іншого походження, віри або навіть, соціального прошарку. Про геноцид люди мали уявлення ще в давній Греції. Міжнародна спільнота визнає будь-які дії геноцидного характеру тяжким злочином. Саме тому, що геноцид – це не просто вбивство, а завчасно продумана кампанія. Цей злочин несе в собі знищення величезної кількості людей, спотворення їх мови або традицій, насильницькі акти та інші страшні наслідки.

Для того щоб вшанувати жертв, що постраждали від геноциду та попередити скоєння нових злочинів проти всіх верств суспільства затвердили Міжнародний день пам’яті. Щороку подія припадає на 9 грудня.

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ЗЛОЧИНІВ ГЕНОЦИДУ?

На Всесвітній зустрічі в  2005 році держави-члени ООН зобов’язались захистити своє населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток та злочинів проти людяності, а також від їх підбурювання.

Вони домовились, що коли державам потрібна допомога для виконання цієї відповідальності, міжнародна спільнота повинна бути готова надати їм допомогу, а коли держави явно не в змозі захистити своє населення від цих злочинів, міжнародне співтовариство повинно бути готовим до спільних дій відповідно до норм ООН.

Втручання відбувається лише тоді, коли профілактика не дає результатів. Тому профілактика є основою принципу відповідальності за захист.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ

У вересні 2015 року Генеральна Асамблея ООН затвердила 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочинів геноциду. Датою було взято день прийняття Конвенції запобігання та покарання за злочин геноциду від 9 грудня  1948 року.

За останні 150 років десятки мільйонів чоловіків, жінок та дітей втратили життя в результаті геноциду чи жорстоких масових чисток. Мільйони людей катували, ґвалтували чи змушували насильно покидати свої домівки. 

Ми повинні навчитися, пам’ятати та вживати заходів, щоб раз і назавжди припинити будь-які прояви геноциду. Запобігання геноциду та інших злочинів – це постійний процес, який вимагає невтомних зусиль щодо побудови суспільство на засадах верховенства права та прав людини для всіх громадян.

Їхніми стовпами є рівність та недискримінація, законні та підзвітні національні інституції, а також розвиток сильного громадянського суспільства.

Памʼятник жертвам Голодомору в Україні

СТАТИСТИКА

До найбільших геноцидів в ХХ-XXI столітті відносять:

Масове вбивство вірмен турками-османами між 1915-1920 роками.

1920 рік для придушення Тамбовського повстання, за наказом В.І. Леніна в Тамбовську губернію був відправлений М. Тухачевский, який застосував хімічну зброю проти власних громадян. Вбито приблизно 90 000 осіб.

1932-1933 – Створення штучного голоду в Україні. Близько 25 000 – 33 000 осіб гинуть щодня. Більше ніж 4,5 млн людей померло під час Голодомору в нашій країні.

Осінь 1941 – травень 1945 – Голокост. Після наказу Адольфа Гітлера загалом було вбито понад 6 мільйонів європейських євреїв.

У 1990-х роках в новоствореній Боснії, генерал Ратко Младич і його війська вбивали мусульман. Кількість жертв сягнула до 20 000, більшість з них ґвалтували, розстрілювали або обезголовлювали.

Квітень-травень 1994 року в Руанді з жахливою жорстокістю та швидкістю вбили близько від 500 000 до 800 000 людей, переважно з меншини тутсі.

В серпні 2014 року – 500 людей померло, з них 70 дітей загинули від спраги під час окупації іракського міста організацією ІДІЛ.

Концтабір Дахау

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ЗЛОЧИНІВ ГЕНОЦИДУ В ІСТОРІЇ

2005

Держави-члени ООН зобов’язались захистити своє населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток та злочинів проти людяності, а також від їх підбурювання.

2015вересень

Генеральна Асамблея ООН затвердила 9 грудня Міжнародним днем пам’яті жертв злочинів геноциду.

ЧОМУ ВАЖЛИВИЙ ЦЕЙ ДЕНЬ? 

Подія створена для того, щоб збільшити обізнаність суспільства щодо геноцидів та зменшити саму кількість таких злочинів. Також в цей день вшановують пам’ять жертв геноцидів.

Важливо зазначити, що жертви геноциду обираються свідомо (а не випадково) – через їх реальне або передбачуване членство в одній з чотирьох груп, захищених Конвенцією (що виключає політичні групи, наприклад).

Це означає, що метою знищення може бути група як така, а не її члени як особи. Геноцид також може бути вчинений лише проти частини групи, доки ця частина може бути ідентифікованою (у тому числі в межах географічно обмеженого району) та “істотною”. 

Для того, щоб довести злочин геноциду, можуть знадобитися роки. Геноцид досі є своєрідним викликом для міжнародних організацій, адже в сучасному суспільстві й досі існують люди, що готові йти на масові жорстокі вбивства.

Саме тому ця подія важлива для якомога більшої кількості обізнаних громадян. Всі мають право знати, що вони повинні бути захищенні. Згідно міжнародних конвенцій та декларацій кожна країна має максимально забезпечувати збереження життя всіх громадян своєї держави.

Памʼятник жертвам Геноциду армян

День української хустки

Чи може бути щось краще та рідніше для українців за українське? Адже, це те, що відрізняє нас від інших народів на землі.

В «День української хустки» з шестикласниками ОЗОШ І-ІІІ ст. №1 роздумували на цю тему під час години народознавства «Хустку одягаємо - українські традиції прославляємо!».

Бібліотекар Л. І. Абаровська із вчителем трудового навчання С. В. Лапаєвою підготували книжкову виставку про традиційне вбрання українців, фотозону, та понад двадцять барвистих хусток. Діти ознайомились з історією української хустки, та інших головних жіночих уборів.

Всі хто бажав змогли одягнути барвисту хустку, та насолодитися власною вродою у ній.

Бережімо та примножуймо українське!!!

#EULIB. ПУНКТ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ ОХТИРСЬКІЙ ЦЕНТРАЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ. Душа Польщі в її традиціях.

Адже ця європейська держава по-своєму унікальна. На її території зустрічаються красиві пам’ятники архітектури і природи, а сформована культура може багато в чому здивувати.

Польща займає досить велику площу: державі належить 312 683 кв.м. це 9 місце серед усіх європейських країн і 69 місце в світі. Її територія поділяється на 16 воєводств, які складаються з округів (повіти) та волостей (ґміни).

Польщу за звичкою відносять до східної Європи, але якщо поглянути на карту нескладно переконатися, що вона знаходиться в самому серці Європи. За розрахунками, виробленими ще в кінці XVIII століття, географічний центр Польщі розташований в м Суховоля.

Польща має 7 сусідів на суші: Німеччина на заході, Чехія на південному заході, Словаччина на півдні, Україна на південному сході, Білорусія на сході, Литва і Росія на північному сході. Через зону Балтійського моря межує зі Швецією і Данією.

Столиця Польщі Варшава

Столиця Польщі – Варшава, вона також є найбільшим і населеним містом Польщі. У столиці проживають більш ніж 2.5 млн.чоловік.Варшава була практично повністю зруйнована в ході Другої світової, після чого відбудована фактично з нуля.

У Варшаві є вулиця, названа на честь Вінні-Пуха – Kubusia Puchatka Street. Вулиця має протяжність 149 метрів.

Найбільш населеними містами Польщі є: Краків (750 тис.чол.), Лодзь (740 тис.), Вроцлав (670 тис.), Познань (600 тис.) і Гданськ (460 тис.).

Емблема країни– білий орел на червоному тлі. Її створення породили легенди, що свідчать про заснування першої столиці Польщі – Гнєзно. У цьому місці пролітав величний Білий орел під пурпуровими променями сонця. Саме тут і була заснована перша столиця країни.

Польща – це, мабуть, єдина країна, яка зуміла зберегти в межах своєї території до 98% етнічних поляків. Серед національних меншин переважають німці, українці та білоруси.

Перетин двох польських річок під прямим кутом – Нельби і Велни

Недалеко від міста Вонгровець перетинаються дві річки під прямим кутом – Нельба і Велна. Примітно, що їх води володіють різною швидкістю течії і температурою. У зв’язку з цим, вони не змішуються один з одним.

Польща – країна без’ядерна, тут немає жодної атомної електростанції.

Польща – член ЄС і НАТО, а також входить в зону Шенгену. Незважаючи на всі історичні труднощі, держава змогла домогтися незалежності і стабільності.

Слово “Польща” походить від назви племені polanie, що означає “люди, що живуть у відкритому полі”.

Громадяни цієї держави стали володарями 17 Нобелівських премії (це більше, ніж в Японії, Китаї, Індії або Австралії), в тому числі чотирма преміями світу і п’ятьма – в літературі.

Марія Кюрі (Склодовська)

Народжена в Польщі Марія Кюрі (Марія Склодовська) була першим і єдиним Нобелівським лауреатом у двох різних науках і першою жінкою-професором в Сорбонні.

Полоній був названий на честь Польщі.

Поляків вважають однією з найосвіченіших націй. Близько 90% населення можуть похвалитися атестатом про середню освіту і дипломом про вищу. 50% поляків мають вчений ступінь. За цими показниками країна займає лідируючі позиції серед усіх країн. Перший університет тут був заснований в 1364 році, зараз же Країна налічує близько 100 таких установ.

Серед слов’янських мов Польська є другою за кількістю носіїв, після російської.

Населення країни залишає 39 мільйонів чоловік. Польща знаходиться у вісімці найбільш густонаселених країн Європи.

Соляна шахта у Величці

Одна з найстаріших у світі соляних шахт – моляна шахта у Величці – Kopalnia Soli Wieliczka) – була побудована в XIII столітті. Вона являє собою коридори та галереї на семи підземних рівнях на глибині від 57 м до 198 м загальною протяжністю понад 200 км. її також називають «підземним соляним собором» завдяки трьом каплицям і цілому собору, які були вирізані шахтарями в соляній горі. З 1978 року Соляна шахта входить до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Польща володіє унікальною природою і кліматом. Тут виділяють 6 пір року: крім літа, зими, весни і осені розрізняють переддень зими і переддень весни. З календарем вони мають мало спільного. Наприклад, літо починається в травні і триває аж до вересня. Середня температура становить 20 градусів за Цельсієм влітку і -7 взимку.

У країні зафіксовані цікаві випадки несподіваних опадів: коричневий дощ і помаранчевий сніг. Правда, таке трапляється рідко – не більше разу на століття.

Польщі розташована одна з найбільш добре збережених неолітичних крем’яних виробок (3500-1200 р. до н. е.) у світі. Це один з найбільш цінних археологічних пам’яток в Європі.

Близько третини всієї польської території займають ліси.

Композитор Ф. Ф. Шопен

Композитор Ф. Ф. Шопен був поляком і народився поблизу Варшави.

Маріуш Пудзяновскі – громадянин Польщі і єдина людина, яка завойовувала титул найсильнішого в світі атлета 6 разів!

Ресторан Piwnica Świdnicka у Вроцлаві є найстарішим в Європі. Він працює з 1275 року.

Традиційним десертом в Польщі є пряники.

Свинина і курка – найпопулярніші інгредієнти для страв польської кухні.

Астроном Микола Коперник

Польський астроном Микола Коперник був першим, хто припустив, що Земля не є центром Всесвіту.

У порівнянні з європейцями, поляки досить рано створюють сім’ю. Середній вік молодят – 24 роки.

Основною релігією Польщі є католицизм (96%), а 4% припадає на іудаїзм, лютеранство і православ’я.

96% поляків – католиків дуже побожні. Дітей виховують відповідно до релігійних переконань.

У Польщі немає бездомних тварин, так само, як в Новій Зеландії або в Італії.

Гора Риси у Високих Татрах

Найвища точка країни – гора риси (2499 м), що знаходитися у Високих Татрах.

Польща – найбільший у світі експортер бурштину. З давніх часів Країна славилася своїм бурштином, який протягом більше 1000 років перевозився по бурштиновому шляху від Балтійського моря до Адріатичного узбережжя.

Місто Гданськ

Гданськ, місто на півночі Польщі, є прекрасним місцем для бурштинового шопінгу.

Польща входить “в горілчаний пояс Європи”. Історія виробництва горілки в країні налічує понад 500 років. Перша польська горілка з’явилася в 11 столітті. Вона називалася gorzalks і використовувалася як ліки.

Громадський транспорт в Польщі розвинений добре. У всіх містах є навіть нічні маршрути автобусів. Поляки називають жовте світло світлофора помаранчевим.

Футбол – найпопулярніший і улюблений вид спорту країни.

Папа Іван Павло II (Кароль Войтила)

Папа Іван Павло II (Кароль Войтила) був єдиним Папою-поляком. Його перебування на папському престолі було другим найдовшим в історії. Йому приписують сприяння в прискоренні кінця комунізму в Польщі і у всій Центральній і Східній Європі. Його батьківський дім у Вадовіце (Wadowice), недалеко від Кракова, в даний час є місцем паломництва.

На польських землях в різні часи існували різні державні утворення, і сучасна Польща з’явилася на світ на початку минулого століття. Її кордони неодноразово змінювалися і перекроювалися протягом 20-го століття, але з моменту закінчення Другої світової війни ситуація, нарешті, стабілізувалася.

Місто Вроцлав

Велика історія Польщі починається з 10 століття. Саме в цей час формується перша державність: Краківська і Гнезенська Польща. Після них настає період більш відомого об’єднання – Речі Посполитої. Її існування тривало близько 200 років.

Країні довелося нелегко: багатьом подобалася територія Центральної Європи. Польща практично не виходила зі стану війни. Незважаючи на це, поляки з належною увагою ставилися і до розвитку країни: будувалися університети, проектувалися будинки і палаци. Інфраструктура росла на очах, і ніякі війни не могли цьому перешкодити.

Однак, до кінця 18 століття країна виявилася сильно вимотана постійними сутичками з сусідами. Почався період політичного та економічного занепаду. Всього за період 17-18 століть загинуло майже 4 мільйони поляків у зв’язку з епідеміями хвороб і війнами. У 1795 році Польща перестала існувати на карті світу. Її територію поділили між собою Австрія, Пруссія і Росія.

Мошненський замок

На період Першої світової війни припала масова еміграція поляків, що потім часто зобов’язувало їх воювати між собою.

У період між Першою і Другою світовими війнами у Польщі з’явився шанс відновити державність, але, не давши їй толком відбудуватися, країну окупує нацистська Німеччина. В її період гине понад 6 мільйонів поляків. На території Польщі функціонувало близько 70% концентраційних таборів нацистів.

Після перемоги і звільнення територій держава проголосила «будівництво» соціалістичного суспільства, в чому брала активну участь влада СРСР. Це не влаштовувало багатьох поляків. Після страйку робітників і профспілкових організацій в 1989 році соціалізм був скасований. Проголошена III Річ Посполита.

Замок Марієнбург

В даний час Польща має республіканський лад і є парламентською демократією з двопалатним парламентом.

Польща може похвалитися екологією як ніхто інший. У парках мешкає багато білок, їжачків. На території країни проживають білі лелеки (близько 23% від усієї популяції). Тут функціонують 22 заповідника природи, серед яких найбільш відома Біловезька пуща, яка була внесена до Списку Всесвітньої спадщини людства. На думку вчених, ліси такого типу виростали по всій Європі. В даний час це єдиний збережений реліктовий змішаний ліс.

Місто Люблін

«На варті Вітчизни»

Не всі чоловіки — захисники вітчизни. Не всі захисники вітчизни — чоловіки. Батьківщину захищають незалежно від статі, віку, досвіду і навіть громадянства. Захищати вітчизну можна не лише зі зброєю у руках. Не всі патріоти однаково корисні і не всі корисні захисники однаково патріотичні. Із цим набором тверджень у стилі формальної логіки пропонуємо нашу добірку до Дня Збройних Сил України.

Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов «Позивний «Бандерас»

Мужні чоловіки, які виконують справжній військовий обов’язок, підлі та підступні сепаратисти, калібровані вороги в образі полковника російського ГРУ, шпигунські пристрасті, кмітливі контррозвідники, м’який і беззахисний «мирняк», ностальгія за втраченим шматочком маленької батьківщини, кохання, зрада, смерті й нові життя. Все сплелось у супербойовику, заснованому на реальних подіях. Динамічний сюжет, захоплюючий — кінематографічний! — стиль оповіді, яскраві герої та оригінальні діалоги. Успіху книзі додала кінострічка, міжнародна прем’єра якої відбулась у Торонто кілька років тому. Якщо хтось хоче знати, як мають виглядати популярні бойовики про справжніх захисників вітчизни, то роман Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова — відмінний приклад.

Роман Зіненко «Війна, якої не було»

У День Збройних Сил України варто згадати не лише про славетні дні, але й про найстрашніші сторінки сучасної історії та війни, що досі триває. Колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1» Роман Зіненко написав одну з перших документальних книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник». Адже свого часу Роману пощастило вижити в пеклі Іловайська. Після першої книги він розвинув тему і видав двотомник про ті страшні кілька днів. Найповніша хроніка серпня 2014 року міститься на сторінках книги «Війна, якої не було». Це не просто літературний вимисел чи художні перебільшення, це відверта й чесна, максимально точна і справжня історія. Наша історія про наших захисників. Серед тих, кому разом із Романом пощастило пройти через кривавий «зелений коридор», влаштований «братішками-росіянами», та залишитись живим, книга отримала теплий відгук. Окрім власних спогадів, у двотомнику є результати журналістських досліджень і звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України. Більшість зібраних фактів раніше не була відома українському суспільству. І хоча вже оприлюднені сотні матеріалів, повну картину злочину Росії досі ніхто не має.

Костянтин Чабала «Вовче»

Захисники на війні — це в першу чергу люди, яким болить за вітчизну трішки більше, ніж решті обивателів. Книга Костянтина така сама — про звичайних людей, яким болить. Болить настільки, що вони кидають усе звичне і йдуть захищати країну своїми тілами зі зброєю у руках. Як каже сам автор, на сторінках «Вовче» ви зможете впізнати себе або когось із друзів. І ніколи не можна напевно сказати: чи цей конкретний шматок вигаданий, чи записаний із чийогось «тут і зараз». У спробах «зафіксувати якісь миттєвості» Костянтину вдалось переповісти ціле життя, перерване війною нагло й без попередження. Окрім самої повісті «Вовче», у книзі зібрані кілька коротких оповідань, об’єднаних темою війни на сході країни.

Валерій Пузік «Моноліт»

Валерій Пузік — не початківець у мистецькій сфері. Художник, сценарист, режисер і письменник у січні 2015 року став добровольцем, початківцем у царині захисту вітчизни. Збірка «Моноліт» — це його дебют у жанрі короткої прози. Форма вибрана не випадково: адже саме такий розмір і формат письма якнайвдаліше передає авторську інтенцію, прагнення показати, як виглядає світ людини, яка вижила під мінометним обстрілом.  На що схожі ці розрізнені пазли, які тільки вчора були суцільною картиною спогадів. Яких зусиль потребує завдання зібрати докупи розум й тіло. Чи варто взагалі замислюватись над пережитим і чого коштують ці два слова — «захистити батьківщину». А ще там, у селі Піски, Валерій разом із побратимами з 5-го батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору зняв короткометражний документальний фільм «Перемир’я».

Роман Коваль «Донбас. Радість і біль»

Поки пам’ятаєш — маєш записати. Ще одна документальна хроніка війни Росії проти України на Донбасі, де, окрім нарисів Романа Коваля, зібрані спогади численних учасників війни: айдарівців, снайперів, майорів, добровольців, волонтерів і журналістів. Майже сотня коротких нарисів-есеїв розкривають весь біль і радість десятків різних людей, які прийшли захищати країну від російської агресії. Загиблі й живі, народжені у «сорочках» і ті, які притягують нещастя — картина захисників строката й нерівномірна. Але всі вони — наші. Всі вони просто зараз захищають наш мирний сон у тилу, хтось — ще тілом, а хтось — вже янголом з небес. «Донбас. Радість і біль» — це історія й досі незавершеної війни між Україною і Росією за період 2014-2020 років, розказана через спогади її справжніх учасників.

Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»

Захищати країну 2014 року пішли різні люди, як кадрові офіцери та військові, так і абсолютно «диванні (не)герої». Геннадій Харченко з Запоріжжя — один з таких. Із війною його поєднувала хіба що історична література, і, як зараз вже можна здогадуватись, поклик предків. Історик, перекладач і економіст за освітою навесні 2014 року добро­вільно при­йшов до військкомату, а вже влітку став командиром гармати у тре­тій гаубичній батареї 55-ї окремої артилерійської бригади.

У книжці описані події періоду найактивнішої участі артбригади в АТО. Геннадій розповідає про людей, для яких війна — не геройство, а важка робота. Про людей, які вирішили захищати вітчизну, бо мають право і честь жити вільно на своїй, богом даній, землі. Про війну без пафосу і надриву, про навчання новим військовим навичкам, про втрати і здобутки, про війну без героїв, а лише з людьми честі.

 

«Надихнуть на добрі справи»

5 грудня у більшості країн світу святкують Міжнародний день волонтерів. Це свято мільйонів небайдужих сердець – тих, хто безоплатно працює та допомагає людям.

Пропонуємо віртуальний  огляд літератури, головними героями яких є волонтери, які готові жертвувати своїм часом, а іноді й життям.

К. Мосс «Лабіринт». Еліс працює волонтером на археологічних розкопках у Піренеях і випадково знаходить печеру із похованням та загадковим кресленням на стіні. Такий самий візерунок, схожий на лабіринт, вирізаний на внутрішній стороні кільця, підібраного дівчиною у стародавній могилі. Надприродним чином перед внутрішнім поглядом Еліс з'являються картини далекого минулого. Їй здається, що вона сама була учасницею зловісних подій, пов'язаних із великою таємницею єретиків-катарів – безслідно зниклих охоронців Святого Грааля. Вісім століть тому була потрібна величезна жертва, щоб зберегти цю таємницю, але й у двадцять першому столітті платою за її недоторканність може стати людське життя.

Х. Філдінг «Причина успіху». Втомившись від розміреного лондонського життя, Розі Річардсон відправляється як волонтер в Африку, в табір біженців. Те, що починалося як пригода, незабаром стає для неї сенсом життя. Вона вигадує незвичайний план для допомоги своїм підопічним – сподівається привернути до них увагу всього світу, тому організує західним зіркам благодійну подорож до табору.

П. Дзаннонер «Зорро в снігу». Зорро - з тих собак, яких з раннього дитинства натягують бути шукачами. Він слухняний, тихий, дуже уважний – а головне, він може почувати людину навіть у глухому лісі. Або під товщею снігу. І першим, хто висловив псові подяку, став Лука – 19-річний сноубордист, якого одного злощасного дня накрила лавина. Лука не просто вдячний Зорро – дивлячись на його повсякденні подвиги, хлопець вирішує змінити життя та стати професійним волонтером «Альпійської допомоги». А для цього йому потрібен власний чотирилапий супутник.

Л. Коломбані «Жінки Парижа». Солен пожертвувала всім заради кар'єри юриста: мріями, друзями, коханням. Після раптового самогубства клієнта вона розуміє, що не може продовжувати ці перегони, бо емоційно вигоріла. У спробах прийти до тями вона звертається до психотерапії, і лікар радить їй не думати про себе, а почати допомагати іншим. Несподівано для себе героїня стає волонтером у дивному місці під назвою «Палац жінок».

Нік Вуйчич: жага до життя

Чи можете ви уявити собі життя без рук і ніг, але щасливе та радісне? Ця людина поруч із нами! Його звуть Нік Вуйчич, австралійський професійний оратор, меценат та письменник. У нього - красуня-дружина та четверо дітей, він знаменитий і багатий. І так – це один із найщасливіших людей на планеті!

Нік Вуйчич – людина, народжена із синдромом тетраамелії – рідкісним спадковим захворюванням, що призводить до відсутності чотирьох кінцівок. Але він зміг не просто реалізувати себе у житті, а й надихнути своїм прикладом тисячі людей життя без кордонів.

Нік цілком незалежний і живе повноцінним і насиченим життям: отримав дві вищі освіти, навчився друкувати на комп'ютері зі швидкістю 43 слова за хвилину, займається серфінгом, грає в гольф, захоплюється риболовлею, плаває і навіть пірнає з трампліну у воду. А ще він – люблячий чоловік та щасливий батько!

Сьогодні Нік Вуйчич – директор некомерційної організації «Життя без кінцівок», яка допомагає інвалідам, автор книг мега-бестселерів «Життя без обмежень», «Нестримний» та «Будь сильним». Його бестселери перекладені більш ніж 30 мовами, у тому числі й українською.

Книга «Життя без обмежень» - це надихаюча, емоційна розповідь про те, як подолати труднощі, розпач, повірити в себе та стати щасливим. Нік відверто розповідає про свої фізичні проблеми та переживання, про те, як йому було нелегко змиритися зі своїм станом, — був момент, коли він хотів покінчити життя самогубством. Йому знадобилося чимало років, щоб навчитися бачити у своїх проблемах не перешкоду, а можливість зростання, ставити перед собою великі цілі та завжди досягати бажаного. Без рук і ніг він навчився підніматися у всіх сенсах цього слова. У своїх книжках Нік сформулював правила життя, які йому допомогли, і тепер він ділиться ними з читачами.

Нік вважає, що немає нічого кращого у цьому світі, ніж допомагати іншим людям. Він твердо впевнений, що навіть коли трапляється впасти, і здається, що піднятися немає сил, треба пам'ятати: невдача це ще не кінець.