Пам’ятаємо! Пермагаємо!

КЗ «Публічна бібліотека Охтирської міської ОТГ» презентує художньо-документальну виставку-вітрину, яка присвячена  75-річчниці перемоги над нацизмом у  Другій світовій війні.

Виставка представляє документи не лише документального характеру, а й художню літературу про події Другої світової війни, в тому числі для дітей.

Через карантинні обмеження бібліотека тримає зв'язок зі своїми користувачами також і через соціальну мережу Facebook – на своїй сторінці https://www.facebook.com/ochtmistocbs бібліотека готує багато корисної цікавої інформації. Зокрема, до 75-річчниці перемоги над нацизмом у  Другій світовій війні розміщено цикл публікацій: «Війна. Перемога. Пам'ять» (про героїв-охтирчан, учасників Другої світової війни), віртуальна виставка плакатів «Українська Друга Світова», підготовлена Українським національним інститутом пам’яті; цикл публікацій «Памятаємо. Перемагаємо»: «Українці в лавах об’єднаних націй перемогли агресора», цикл відеороликів до Дня пам’яті та примирення, які презентував Український інститут національної пам'яті у відеопроєкті «Війна і міф».

Бібліотеки мережі КЗ «Публічна бібліотека Охтирської міської ОТГ» вітають охтирчан з цим великим і світлим святом Перемоги. Бажаємо нашим ветеранам та дітям війни бадьорості духу, міцного здоров’я, оптимізму та активного довголіття! Пам’ятаємо! Пермагаємо!

Дмитро Білоус – співець рідного краю: 100 років від дня народження

24 квітня виповнюється 100 років з дня народження українського поета, перекладача з болгарської мови, літературного критика, громадського діяча, уродженця тоді ще Полтавської губернії Дмитра Білоуса.

Дмитро Григорович Білоус народився у 1920 році у с.Курмани Роменського повіту Полтавської губернії у багатодітній селянській родині. Нелегким було дитинство майбутнього поета, але згадував він його дотепно: «Справлялися добре з харчами, – не їли лиш хвостиків з груш», «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошов».

Малим був на грані життя і смерті, перехворівши висипним тифом. Кволого хлопчика забрали в Харківську трудову комуну А. С.Макаренка, де старший брат Олекса викладав історію. Так Дмитро вирушив у люди.

У подальшому вчився в Харкові на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов на фронт, де отримав важке поранення.

Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.

У 1945 році закінчив філологічний факультет Київського університету, а у 1948 році – аспірантуру на кафедрі української літератури.

Працював заступником відповідального редактора журналу «Дніпро», відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України.

Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994 року, почесний академік АПНУ з 2000 року, голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.

Член Спілки письменників України з 1948 року. Став лауреатом низки державних премій.

Є автором збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників. Усім відомі його книги «Диво калинове» та «Чари барвінкові».

«Диво калинове». Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. «Чари барвінкові». Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії, – так обґрунтовував автор назви збірок.

«Не цуратися чи не забувати своєї мови – це, звичайно, мало. Треба ще плекати, правильно користуватися нею», – наголошував він.

Світ і дар Володимира Набокова

22 квітня народився один з найвідоміших письменників російського зарубіжжя, знайомство з яким на батьківщині стало можливим тільки в 80-і роки минулого століття, Володимир Володимирович Набоков. 

Його творчість одночасно об'єднала в собі найкращі риси російської та зарубіжної літератури. Невипадково письменника вважають «своїм» у всіх країнах, де коли-небудь він жив: у Франції, Росії, Німеччини, США та Швейцарії. У його романах є і філософія, і проблема вибору, і любовна лірика, і питання моральності, і віяння нової епохи – все те, що небайдуже мислячому і співпереживати людині.

Володимир Набоков – письменник з дивовижною і непередбачуваною долею. Залишивши велику літературну спадщину, він подарував нам багату поживу для роздумів. Критики прискіпливо обговорюють його романи, імениті режисери ставлять фільми, а літератори вишукують нові крупиці в його дивовижною і багатогранною біографії.

«Лоліта»

У 1955 році побачила світ «Лоліта» – третій американський роман Володимира Набокова, творця «Захисту Лужина», «Відчаю» та «Запрошення на страту». Викликавши скандал по обидві сторони океану, ця книга піднесла автора на вершину літературного Олімпу і стала одним з найвідоміших і, без сумніву, найвизначніших творів XX століття. Сьогодні, коли полемічні пристрасті навколо «Лоліти» вже давно вляглися, можна впевнено сказати, що це – книга про велике кохання, яке подолало хворобу, смерть і час, кохання, розімкнуте в нескінченність, «кохання з першого погляду, з останнього погляду, з одвічного погляду».

«Камера обскура»

«Камера обскура» (1931, опубл. 1932-1933) – п'ятий російський роман Володимира Набокова і другий з трьох його романів на «німецьку» тему. Берлінський мистецтвознавець Бруно Кречмар, захопившись бездарною шістнадцятирічною актрисою Магда Петерс, таємною коханкою художника Роберта Горна, кидає сім'ю і втягується в глузливий колоартистичного кола, не підозрюючи, що наслідки цієї вульгарної інтрижки виявляться для нього фатальними. Розхожий вислів «любов сліпа» реалізується у Набокова у формі кримінального сюжету про пристрасті, зраду, ревнощі і помсти, а фізична сліпота, що вражає героя в фіналі, стає покаранням за духовну сліпоту, за викривлене бачення світу, за зраду доброті, людяності і істинної краси. Найкінематографічна історія, на думку критиків.

«Листи до Віри»

Володимир і Віра Набокови прожили разом більше п'ятдесяти років – для літературного світу це дивовижний приклад щасливого шлюбу. Вони рідко розлучалися надовго, і все ж в сімейному архіві збереглося більше трьохсот листів Володимира Набокова до дружини, з 1923 по 1975 рік. Один з кращих прозаїків ХХ століття, блискучий, іронічний Набоков предстає в цій книзі як ніжний і люблячий чоловік. «... Ми з тобою зовсім особливі; таких чудес, які знаємо ми, ніхто не знає, і ніхто так не любить, як ми», – написав Набоков в 1924 році. Віра Євсіївна була його музою і першим читачем, його друкаркою і секретарем, а після смерті письменника стала берегинею його спадщини. Листи Набокова до дружини вперше публікуються в повному обсязі мовою оригіналу. Переважна більшість з них відноситься до 1923-1939 років (тобто періоду еміграції до від'їзду до Америки), і перед нами складається епістолярний автопортрет молодого Набокова: його найближче оточення і знайомство, літературні симпатії і реакція на критику, заняття в години дозвілля, побутові пристрасті, плани на майбутнє і т. д. Але незмінними в листах наступних років залишаються любов і повага Набокова до дружини, яка розділила з ним і випробування, і славу.

«Дар»

«Дар» (1937-1938) – останній російський роман Володимира Набокова, який може бути по праву названий вершиною російськомовного періоду його творчості і одним із шедеврів російської літератури XX століття. Розповідаючи про творче становленні молодого письменника-емігранта Федора Годунова-Чердинцева, ця глибоко автобіографічна книга стосується найважливіших набоковскіх тем: доль російської словесності, загадки істинного дару, ідеї особистого безсмертя, досяжного за допомогою спогадів, любові і мистецтва.

«Я терпіти не можу театр... примітивну і підгнилу форму мистецтва, яка відкликає обрядами кам'яного віку і всякою комунальною нісенітницею...» – стверджував один з лукавих набоківських персонажів. Та й сам Набоков в зрілі роки, маючи вельми різносторонній досвід сценариста і драматурга, п'єси якого ставилися в Європі і Америці, сучасний театр, яким він його знав, теж не любив. Більше того, він ставив драматургію нижче інших видів мистецтва, роблячи виняток лише для кількох шедеврів у всій світовій літературі. При цьому Набокова, судячи з усього, ніколи не полишала ідея створити п'єсу, в якій в ідеальній гармонії з'єдналися б «дія і поезія», п'єсу, в якій знайшов би відображення «унікальний візерунок життя» і та особлива «логіка сновидінь», складова прикмета справжнього мистецтва.

«Під знаком незаконнонароджених»

«Під знаком незаконнонароджених» (1941-1946, опубл. 1947) – другий англомовний роман Володимира Набокова і перший з написаних ним в Америці. Дія книги розгортається в неназваній поліцейській державі, де править партія "еквілістов" (зрівнювачів) на чолі з диктатором Падукою. Головний герой – в минулому однокласник Падука, а нині всесвітньо відомий філософ Адам Круг, важко переживає смерть дружини і ніжно прив'язаний до маленького сина Давида, – намагається залишитися непричетним до діяльності тоталітарного режиму. У свою чергу диктатор, прагнучи домогтися від Круга публічної підтримки своєї влади, заарештовує одного за іншим його друзів і знайомих, а потім розлучає з сином ...

«Чарівник»

Повість «Чарівник» Набоков назвав «першою маленькою пульсацією Лоліти». Ця повість – попередник знаменитого роману – була створена Набоковим в 1939 році російською мовою, проте побачила світ значно пізніше. Автор згадав про неї лише через 20 років, коли розбирав архів: «Тепер, коли зв'язок між мною і «Лолітою» порваний, я перечитав «Чарівника» з куди більшим задоволенням, ніж те, яке відчував, пригадуючи його як відпрацьований матеріал під час написання «Лоліти». Це прекрасний зразок російської прози, точної та прозорої ... ». За життя автора повість була опублікована. Вперше читачі змогли оцінити цей твір в 1986 році: повість вийшла в світ англійською мовою в перекладі Дмитра Набокова.

«Захист Лужина»

«Захист Лужина» (1929-1930) – третій російський роман Володимира Набокова, що склав автору гучне літературне ім'я і вивів його в перший ряд письменників російського зарубіжжя.

Роман наповнений тугою за батьківщиною, за рідним домом, за минулим, прожитим життям, по друзях, товаришам і рідним. Як завжди – Володимир Набоков створив роман-загадку, роман-гру, який заграє з читачем і втягує в свою гру, правила якої нам не говорять. Роман заплутаний, дивний і загадковий, від деяких моментів можна і за голову схопитися, але при цьому ж він захоплюючий, цікавий, захоплюючий і пробиває на сльозу. Роман оповідає про Олександра Івановича Лужина, великого і видатного шахіста, який проживає своє життя немов у тіні, в тіні бажань батьків, в тіні тих, хто бавиться друзів і знайомих, в тіні свого ж таланту. Він грає в шахи все життя, і його життя вже невіддільне від шахів. Зустрівши свою любов, він намагається поєднувати життя шахіста з коханням, проте з часом шахи починають захоплювати кожен аспект його життя.

Архітектурні перлини України (віртуальний бібліографічний огляд)

   Україна – держава з багатовіковою історією, культурою та архітектурою. Це сакральні пам’ятки, урбаністична культура, тиха краса віддалених містечок і сіл… У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки – перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми, багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів. З усіх куточків земної кулі приїжджають сюди туристи, щоб побачити наші безцінні скарби. 

     Святий Київ : фотоальбом / упоряд. Н. Д. Прибєги за участю С. К. Горкавого. – Київ : Мистецтво, 2001. – 240 с. :  іл.

     Мiсто с пiвторатисячолiтньою iсторією, яке пережило немало лихолiть, немало злетiв i падiнь, але вистояло завдяки нездоланнiй вiрi в добро, у високу духовнiсть українського народу. Кожного, хто знайомиться з Києвом, вражають його численнi святинi й iсторичнi пам'ятки. Серед них – собор св. Софiї, Києво-Печерська лавра, Успенський собор, Михайлiвський Золотоверхий собор, Кирилiвська та Андрiївська церкви та iншi. Неповторний образ «стольного града» Києва постає зi сторiнок пропонованого фотоальбому «Святий Київ». 

   

  Храми України : альбом / вступ.  сл., комент. та упоряд. Л. Прибєги. – Київ : Мистецтво, 2000. – 296 с. :  іл.

      Видання розповідає про тисячолітню історію храмового будівництва на теренах України, розкриває архітектурно-мистецькі особливості храмових споруд різних історичних періодів. У книзі – фотографії, та коротка розповідь про 171 храм України.

            Роглєв Х. Й. Легендарні села України / Х. Й. Роглєв, І. А. Голубаха, Г. Б. Мунін та ін. ; під заг. ред. Ю. Л. Бошицького. – Київ : Книга, 2009. – 256 с. : іл. 

       У виданні розповідається про історію, легенди, архітектурні пам’ятки відомих українських сіл, які зробили значний внесок в історію України. Книга ілюстрована унікальними фотографіями природи, будинків, церков, замків, фортець та палаців, портретами відомих людей. людей. 

       

       Горбик О. О. Римо-католицькі костьоли Києва і Київщини / О. О. Горбик. – Київ : Техніка, 2004. – 128 с. : іл. – (Нац. Святині України)

       У книжці висвітлюється історія виникнення в осередку православного міста католицьких побудов протягом IX – XX століть. Розглядається барокова католицька архітектура періоду приналежності територій до Польщі та класицистична і неостильова періоду Російської імперії.

      Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю / О. М. Годованюк. – Київ : Техніка, 2004. – 176 с. : іл. – (Нац. Святині України)

      Книжка змістовно і дуже широко описує монастирі і храми Волині від найдавніших літописних городищ до храмів поч. XX ст. Наводяться результати археологічних розкопок та архівних досліджень. Статті ілюстровано сучасними фото.

         Завада В. Т. Дерев’яні храми Полісся / В. Т. Завада. – Київ : Техніка, 2004. – 168 с. : іл. – (Нац. Святині України)

     Книжку присвячено одному з найбільш яскравих та самобутніх явищ в історії українського культового зодчества – дерев’яним церквам Полісся.

         Кагамлик С. Світло духовності і культури : [з історії Києво-Печерської лаври XVII-XVIII  ст.] / С. Кагамлик. – Київ : Наш час, 2008. – 327 с. – (Сер. «Невідома Україна) 

      Видання розповідає про Києво-Печерську лавру у XVII–XVIII ст., коли вона досягла свого найбільшого духовного авторитету і найвищого злету культурно-просвітницької діяльності.

        Костриця М. Ю. Преображенський кафедральний собор у Житомирі / М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький. – Київ : Техніка, 2004. – 144 с. : іл. – (Нац. Святині України)

       Книжку присвячено одній з найбільш самобутніх сакральних споруд України – Спасо-Преображенському кафедральному собору у Житомирі. Велику увагу приділено архітектурно-будівній історії собору. 

        Липа К. Під захистом мурів / К. Липа. – Київ : Наш час, 2007. – 184 с. – (Сер. «Невідома Україна)

         Про те, як розвивалось фортифікаційне мистецтво на теренах сучасної України, хто і як захищав та атакував твердині, що за люди були замовниками й мешканцями фортець і замків, ви дізнаєтеся з цієї книги.

         Народне зодчество : альбом / авт. тексту та упоряд. Л. Прибєга ; фото А. Прибєги. – Київ : Мистецтво, 2009. – 320 с. : іл. – (Архітектурні перлини України) 

   Видання знайомить з унікальними пам’ятками традиційної народної архітектури України, розповідає про традиції зведення та облаштування храмів, житла та будівель селянського господарства, в якому  закладено безмежну творчу снагу українського народу, його глибинний будівничий досвід, вишуканий мистецький смак і природний хист.