Вічна пам'ять загиблим героям
Іловайська! Серед них наш земляк Юрій Бережний. Пам’ятаймо!
30 років, с. Чупахівка Охтирського
району. Сержант, командир інженерно- саперного відділення, загинув 29.08.2014
р. від осколкового поранення під час виходу з Іловайського котла.
У ході війни на сході України кожен день
гинуть люди. Смерть кожного - це не тільки цифри в ході чергового брифінгу, а й
трагедія в якійсь українській родині. Одна з таких трагедій прийшла у родину
Бережних, що проживають в с. Чупахівка Охтирського району. У близьких Юрія
залишилися лише спогади про дорогу їм людину.
У грудні минулого року сумські волонтери
отримали листа, написаного невпевненим дитячим почерком: «Тато обіцяв
подарувати мені велосипед на день народження, але його вбили на війні». Бажаний
подарунок хлопчик отримав, але, звичайно, більш за все він хотів би, щоб тато залишився
живим. Трирічний Сашко з татком схожі, як дві краплі води: обидва біляві,
однаково посміхаються. Тільки усмішку батька син тепер бачить лише на
світлинах. Та й мама Оля тепер завжди сумна. «Наш Юра ріс спокійним хлопчиком,
ніколи не бешкетував. Утім, був допитливим та надзвичайно самостійним. Коли
йому було три роки, він, як зумів, намалював трактор на папірці, залишив біля
дверей будинку і пішки вирушив зустрічати тата з роботи. Ми шукали його по всій
вулиці, батько вже повернувся, а Юри все не було. Ми страшенно перехвилювалися,
а потім наші знайомі привели його додому. Коли почали сваритися, він
здивувався. Пояснив, що не даремно намалював трактор. Ми мали здогадатися, куди
він пішов», – пригадує мати Юрія.
Хлопець закінчив дев'ять класів, вступив
до училища на спеціальність «електрик-кіномеханік». А потім вивчився ще й на
тракториста. У 18 років його призвали на строкову службу, де він вирішив
залишитися вже як контрактних. Згодом здібного юнака направили до
Кам'янець-Подільська, де він опанував науку розмінування боєприпасів.
13 березня хлопців з Охтирської частини
командирували до Харківської області, потім направили на Луганщину. Через
півтора місяці Юрій приїхав додому у відпустку і через декілька днів знову
повернувся до Луганська. А після другої короткої відпустки хлопець поїхав до
Донецька. 26 серпня Юрій по телефону сказав матері, що вже три дні вони
перебувають в оточенні. «Декілька днів телефон сина був вимкнутий, і як тільки
я отримала смс з повідомленням, що абонент знову на зв'язку, одразу почала
набирати номер Юри. Він повідомив, що вони перебувають в оточенні, кругом
російські війська. Хлопці доводили командуванню, що мають відступати, але їм не
дозволили», – схвильовано розповідає мати. Занепокоєна жінка телефонувала в
Охтирку, в частину, в штаб АТО і в Міністерство оборони України. Ніхто не міг
пояснити, що відбувається, і навіть не намагався заспокоїти родичів, яких
зводила з розуму невизначеність. Востаннє Юра розмовляв з мамою 28 липня.
Розповідав, що їм немає чого їсти, і вони з хлопцями вимушені збирати виноград
на якомусь покинутому городі.
29 серпня приблизно між 11 та 12
годинами Юрій загинув. А родина тим часом дивилася телевізійні новини, де
повідомили, що колону українських військових, яка виходила з-під Іловайська,
обстріляли і що кількість загиблих ще уточнюється. «Ми не могли спати і їсти, я
не випускала з рук мобільного і знову телефонувала всім, кому можна. У нашій
військовій частині нічого не знали, ми почали зв'язуватись з госпіталями, куди
везли поранених. З'ясувалось, що серед поранених Юри не було. Ми сподівались,
що він вижив, врятувався. Нарешті командир частини сказав, що 12 хлопців з його
загону опинилися у полоні, а тринадцятий – загинув. Ним виявився наш Юра», –
плаче мама. Спочатку Бережним повідомили, що Юрія разом з трьома загиблими з
інших загонів поховала місцева жінка біля с. Новокатеринівка, яке зайняли
російські війська. Родина вирішила будь-що повернути тіло сина до рідної
Чупахівки. Для цього родичі домовилися з переселенцем з Донецьку, що той поїде
і знайде Юру.
Але серед похованих його не виявилося.
«Весь цей час жили, мов у пеклі, – зі сльозами пригадує мати. Довелося їхати до військової прокуратури
Дніпропетровська. Там мені показували фото загиблих з картотеки. Що я там
бачила, не можу розповісти. Це жах. Втім, Юри серед них не було. Його через
декілька днів ми знайшли за допомогою волонтерів у Запорізькому морзі. І саме
нестерпне те, що всі документи були при ньому. Його можна було одразу
ідентифікувати і не змушувати нас так страждати», – плаче мама.
Указом президента України № 873/2014 від
14 листопада 2014 р. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті
державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня
(посмертно).
Немає коментарів:
Дописати коментар