18 травня українці схиляють голови перед
трагедією, що прорізала серце кожного – геноцидом кримськотатарського
народу. Це – не просто дата в календарі.
Це – крик історії, що проривається крізь десятиліття замовчування, болем
звучить у кожному імені, якого вже ніколи не почують удома.
В Охтирській центральній публічній бібліотеці
Охтирської міської ради проведено годину історичної правди «Шляхами пам’яті:
дорога додому». Подія, покликана нагадати: за кожною цифрою — зруйнована доля,
за кожною сторінкою — тисячі сліз.
Добірка літератури, представлена у бібліотеці,
мовчазно свідчить про злочин, що почався на світанку 18 травня 1944 року, коли
над кримськими селами та містами нависла чорна тінь НКВС. У цей день, ще до сходу
сонця, тисячі озброєних солдатів вдиралися в оселі, виривали родини з тепла
домівок, не даючи і двадцяти хвилин на збори. Жінки, люди похилого віку, діти —
всі, хто залишився в тилу, бо їхні чоловіки воювали на фронтах Другої світової,
— були силоміць запаковані в товарні вагони, мов безголосе майно, не варте
жалю.
За два дні, з 18 по 20 травня, Крим спорожнів.
Радянська влада прозвітувала про «очищення» півострова. Понад 193 тисячі осіб,
у тому числі 92 тисячі дітей, були зірвані з коренем, мов квіти в пустелі, з
власних домівок, з власної землі. Подорож до Середньої Азії тривала 2-3 тижні,
у задушливих вагонах, без їжі, води та медичної допомоги. У тій залізній
темряві втратили своє життя від 7 до 8 тисяч людей — без могили, без молитви,
без прощання.
Це була не просто депортація. Це було — навмисне
знищення народу. Тихо, холодно, методично. Кримські татари були не просто
позбавлені Батьківщини, але й власного імені, мови, історії, ідентичності.
Але пам’ять жива. Кримські татари пройшли крізь десятиліття
забуття — та не втратили себе. Боротьба не завершилася у 1944-му. Вона триває й
тепер – на початку ХХІ століття.
Окрема частина виставки присвячена подіям після
2014 року, коли півострів був знову окупований, але цього разу вже путінською
росією. Знову тиск, зникнення, арешти, судилища. Знову заборони, мовчання,
зневага. Але кримськотатарська громада не скорилася. Вони стали осердям
ненасильницького спротиву — свідомим, гідним, мужнім. Вони не дозволили
викрасти свою гідність. Серед представлених видань є книга про Мустафу
Джемілєва — живу легенду, який витримав 15 років радянських таборів, аби
зберегти правду про 1944-й, який вчить, що боротьба за свободу триває.
У кожному виданні — жива надія, що Крим
повернеться додому.
Немає коментарів:
Дописати коментар