Година-набат «Катами розстріляна віра та надія…»

Трагічне століття залишило в серці України рани, які не гояться досі. ХХ століття стало часом великої скорботи, коли тіні мільйонів загублених безневинних душ, знищених радянським тоталітарним режимом, оселилися в національній пам’яті мов тихі дзвони, що лунають щороку у третю неділю травня, закликаючи вшанувати жертв політичного терору.

17 травня в Охтирській центральній публічній бібліотеці Охтирської міської ради відбулася година-набат «Катами розстріляна віра та надія…», приурочена до Дня пам’яті жертв політичних репресій. Це мовчазний плач крізь сторінки історії, яка живе в книгах, свідченнях і спогадах.

Користувачам бібліотеки була представлена добірка літератури, що відкриває страшні сторінки Великого терору, знайомить із пеклом ГУЛАГу, де в’язні проходили через нелюдські муки. У пам’яті оживали Київська Биківня і Харківські П’ятихатки, де в пітьмі лісів і балок навіки зникли голоси тисяч українців — поетів та письменників, вчених та священників, учителів та студентів. Представлено спогади тих, хто вижив і зміг на уламках болю відтворити істину в слові.

Окреме місце посіли твори митців з «розстріляного відродження» — цвіту української інтелігенції, зрізаного безжально, як молоді паростки буревієм. Біографії та твори Олександра Мурашка та Валер’яна Підмогильного, Миколи Хвильового та Миколи Зерова, Остапа Вишні та Василя Чечвянського, Івана Багряного та Василя Стуса — це не лише сліди знищеного покоління, а й голоси, що кричать крізь десятиліття про жахіття радянського терору.

Катівні, що розсіяні по всій Україні — від Биківні під Києвом до Дем’янового лазу на Прикарпатті, від Сучої балки на Луганщині до урочища Триби на Полтавщині — стали братськими могилами тих, кого було позбавлено не лише життя, а й можливості бути почутими. Не менш моторошним є Сандармох у Карелії, де згасли життя щонайменше 287 українців — носіїв культури, духу й гідності.

Та трагедії минулого відлунюють у нашому сьогоденні. Історія зробила коло. Знову на українську землю прийшов терор — цього разу під прапором путінської росії. Після широкомасштабного вторгнення, тіні сталінських методів знову вийшли з пітьми: катування, масові розстріли, фільтраційні табори, депортації… Здавалося, це залишилося в архівах минулого. Але події у Бучі, Ірпені, Маріуполі, на окупованому Півдні та Сході знову закарбовують нові імена в скорботний список.

Сьогодні День пам’яті жертв політичних репресій набуває нового змісту. Це не лише про вшанування минулого, а й про нашу боротьбу — за майбутнє, вільне від репресій, де сталінські методи не матимуть місця в політиці ХХІ століття. Україна платить ціну великих надзусиль і неймовірної стійкості, щоб відстояти не лише свою землю, а й саму ідею свободи. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.