Юрій Бережний - герой Іловайської трагедії

 

Вічна пам'ять загиблим героям Іловайська! Серед них наш земляк Юрій Бережний. Пам’ятаймо!

30 років, с. Чупахівка Охтирського району. Сержант, командир інженерно- саперного відділення, загинув 29.08.2014 р. від осколкового поранення під час виходу з Іловайського котла.

У ході війни на сході України кожен день гинуть люди. Смерть кожного - це не тільки цифри в ході чергового брифінгу, а й трагедія в якійсь українській родині. Одна з таких трагедій прийшла у родину Бережних, що проживають в с. Чупахівка Охтирського району. У близьких Юрія залишилися лише спогади про дорогу їм людину.

У грудні минулого року сумські волонтери отримали листа, написаного невпевненим дитячим почерком: «Тато обіцяв подарувати мені велосипед на день народження, але його вбили на війні». Бажаний подарунок хлопчик отримав, але, звичайно, більш за все він хотів би, щоб тато залишився живим. Трирічний Сашко з татком схожі, як дві краплі води: обидва біляві, однаково посміхаються. Тільки усмішку батька син тепер бачить лише на світлинах. Та й мама Оля тепер завжди сумна. «Наш Юра ріс спокійним хлопчиком, ніколи не бешкетував. Утім, був допитливим та надзвичайно самостійним. Коли йому було три роки, він, як зумів, намалював трактор на папірці, залишив біля дверей будинку і пішки вирушив зустрічати тата з роботи. Ми шукали його по всій вулиці, батько вже повернувся, а Юри все не було. Ми страшенно перехвилювалися, а потім наші знайомі привели його додому. Коли почали сваритися, він здивувався. Пояснив, що не даремно намалював трактор. Ми мали здогадатися, куди він пішов», – пригадує мати Юрія.

Хлопець закінчив дев'ять класів, вступив до училища на спеціальність «електрик-кіномеханік». А потім вивчився ще й на тракториста. У 18 років його призвали на строкову службу, де він вирішив залишитися вже як контрактних. Згодом здібного юнака направили до Кам'янець-Подільська, де він опанував науку розмінування боєприпасів.

13 березня хлопців з Охтирської частини командирували до Харківської області, потім направили на Луганщину. Через півтора місяці Юрій приїхав додому у відпустку і через декілька днів знову повернувся до Луганська. А після другої короткої відпустки хлопець поїхав до Донецька. 26 серпня Юрій по телефону сказав матері, що вже три дні вони перебувають в оточенні. «Декілька днів телефон сина був вимкнутий, і як тільки я отримала смс з повідомленням, що абонент знову на зв'язку, одразу почала набирати номер Юри. Він повідомив, що вони перебувають в оточенні, кругом російські війська. Хлопці доводили командуванню, що мають відступати, але їм не дозволили», – схвильовано розповідає мати. Занепокоєна жінка телефонувала в Охтирку, в частину, в штаб АТО і в Міністерство оборони України. Ніхто не міг пояснити, що відбувається, і навіть не намагався заспокоїти родичів, яких зводила з розуму невизначеність. Востаннє Юра розмовляв з мамою 28 липня. Розповідав, що їм немає чого їсти, і вони з хлопцями вимушені збирати виноград на якомусь покинутому городі.

29 серпня приблизно між 11 та 12 годинами Юрій загинув. А родина тим часом дивилася телевізійні новини, де повідомили, що колону українських військових, яка виходила з-під Іловайська, обстріляли і що кількість загиблих ще уточнюється. «Ми не могли спати і їсти, я не випускала з рук мобільного і знову телефонувала всім, кому можна. У нашій військовій частині нічого не знали, ми почали зв'язуватись з госпіталями, куди везли поранених. З'ясувалось, що серед поранених Юри не було. Ми сподівались, що він вижив, врятувався. Нарешті командир частини сказав, що 12 хлопців з його загону опинилися у полоні, а тринадцятий – загинув. Ним виявився наш Юра», – плаче мама. Спочатку Бережним повідомили, що Юрія разом з трьома загиблими з інших загонів поховала місцева жінка біля с. Новокатеринівка, яке зайняли російські війська. Родина вирішила будь-що повернути тіло сина до рідної Чупахівки. Для цього родичі домовилися з переселенцем з Донецьку, що той поїде і знайде Юру.

Але серед похованих його не виявилося. «Весь цей час жили, мов у пеклі, – зі сльозами пригадує мати.  Довелося їхати до військової прокуратури Дніпропетровська. Там мені показували фото загиблих з картотеки. Що я там бачила, не можу розповісти. Це жах. Втім, Юри серед них не було. Його через декілька днів ми знайшли за допомогою волонтерів у Запорізькому морзі. І саме нестерпне те, що всі документи були при ньому. Його можна було одразу ідентифікувати і не змушувати нас так страждати», – плаче мама.

Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Віртуальний огляд книг "Іловайськ-2014"

 

Іловайськ-2014. Вічна слава і пам'ять Героям України! До Вашої уваги віртуальний огляд книг, які оповідають  про події Іловайської трагедії. 

Євген Положій «Іловайськ» – книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми. Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, всі збіги імен, прізвищ та позивних вважати випадковими.

«Іловайський щоденник» Романа Зіненка — чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців «кривавим коридором» дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, що зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події.

Книга Романа Зіненка «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Частина 1 та 2».

Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з перших книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник», що вийшла у видавництві «Фоліо» українською та російською мовами. Ця чесна і відверта розповідь очевидця, який нічого не вигадує, а намагається бути максимально точним у своїх спогадах, отримала широкий відгук у читачів, насамперед у тих, хто виходив з-під Іловайська кривавим «зеленим коридором».

Нова книга Романа Зіненка є результатом  ретельного  дослідження, яке ґрунтується на спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва сектора «Б»,  учасників Іловайської  трагедії. Окрім того, автору довелося переглянути, перевірити  й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- і фотоматеріалів, що стосуються боїв під Іловайськом. Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України також вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча автор подає найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом,  залишається ще дуже багато питань, на які свого часу обов’язково  будуть отримані відповіді.

Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися  7–24 серпня 2014 року. Друга – події 25—31 серпня 2014 року

Блокпост пам’яті. Іловайськ. Мужні серцем

 

    До річниці Іловайської трагедії  та Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України в Охтирській публічній бібліотеці відкрито  виставку-інсталяцію «Блокпост пам’яті. Іловайськ. Мужні серцем».

Книжкова виставка «Вільні і незалежні. Народжені у серпні»

  

 

Сумує на Кургані мати…

        Виставка «Сумує на Кургані мати…» до 77-ої річниці визволення Охтирщини від нацистських загарбників.

               

В Охтирському краї, в лугах запашних живуть мої райдуги чисті

 

До Дня міста в Охтирській публічній бібліотеці відкрито виставку-вітрину світлин Ірини Касьяненко «В Охтирському краї, в лугах запашних живуть мої райдуги чисті».

Ірина Анатоліївна Касьяненко народилася 1 лютого 1982 року на Рівненщині. Після переїзду сім’ї в Охтирку навчалася у Охтирській ЗОШ № 5, закінчила Сумський державний університет, за фахом «економіст». Одружена, має двох синів. Приватний підприємець. Свій вільний час присвячує спілкуванню з природою, дуже любить фотографувати пейзажі, квіти, ліс, річку рідної Охтирщини.

Івана Купала 2020

Напередодні  свята Івана Купала бібліотекарі Охтирської публічної бібліотеки долучилися до святкування – плели вінки на лавочках по місту, привертали увагу охтирчан до свята, вшановували українські традиції.

Бібліотека-філія № 4 КЗ «Публічна бібліотека Охтирської міської ОТГ», що в селищі Стара Іванівка також долучилася до святкування Івана Купала.  Бібліотекар разом з маленькими користувачами плели вінки та виготовляли ляльки з квітів, створили квіткову фотозону.