"Ти - вічний біль і гнів, жорстокий Афганістан"

           Не відболить це горе, не відплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови й діти підступно вигублених у горах і долинах Афганістану синів України. Ще довго ятритимуть душі прийдешніх поколінь ядучі запитання: в ім'я чого загинули й ставали каліками тисячі й тисячі юних співвітчизників у далекому Афгані? Хто конкретні винуватці трагедії народів і народностей СРСР приречених на загибель.

            Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді ж, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя. 27 грудня 1989 року війська СРСР увійшли до Афганістану. Спочатку вони розташувались гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території країни. Війна тривала 3340 пекучих днів і холодних ночей. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч осіб. Через Афганське пекло пройшли і 160 тисяч українців, з них 220 жителів Охтирки та Охтирського району. За кожним воїном-афганцем - своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмерття. У страхітливому полум'ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

       Солдатам афганцям з нашого міста випав щасливий квиток - їм випало жити. Вони повернулися до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен з них нагороджений орденами і медалями. Кожен з них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам'яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є незабутньою пам'яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і вірність військовому обов'язку.

       Поділитися спогадами про ту страшну війну бібліотекарі читального залу Охтирської центральної міської бібліотеки запросили воїнів-афганців охтирчан, які щороку приходять на зустріч з молодим поколінням, аби вони почули правду з перших уст і вшанували пам'ять воїнів Афганістану, які не повернулися додому. 12 та 13 лютого у бібліотеці пройшли уроки мужності "Ти вічний біль і гнів, жорстокий Афганістан", на які були запрошені учні 9-х та 10-х класів Охтирської гімназії та воїни-афганці Лисенко Ю. В., Арехов П. М., Слізченко О. М., Бринжала П. О., Соп'яник Ф. В. Кожен з них мав своє слово і цікаву розповідь, про гіркі і страшні пережиті сторінки свого життя в Афгані. Присутні вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання та переглянули кадри з документального фільму про війну в Афганістані. Також був організований перегляд виставки "Афганістан болить в душі моїй".

                

"Шляхами наших предків"

                 

 

                Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.

                Отож кожен з нас має знати історію свого рідного краю, своїх предків, розповідати і передавати з уст в уста синам, онукам, правнукам. Адже шкільні підручники не в повному обсязі висвітлюють історичні події того чи іншого куточка України.

                 Допомога у вивчення історії рідного краю  є одним з пріоритетних напрямків роботи бібліотек міста, адже саме бібліотека є великою скарбницею історичної краєзнавчої літератури, періодичних статей, папок-накопичувачів історичного матеріалу краю, тощо.

                 5 лютого в Охтирській центральній міській бібліотеці відбулася краєзнавча подорож у минуле охтирського краю "Шляхами наших предків", на яку завітали учні 9-х класів Охтирської гімназії. Темою подорожі стала краєзнавча розвідка у найдавніше минуле нашого краю, зокрема, учням розповіли про найстаріше поселення не тільки України, а й Світу, яке знаходиться на території Охтирського району та сусідньої Полтавської області - Більське городище, або держава Гелон, про яку у своїх історичних працях описав давньогрецький вчений, "батько історії" Геродот.                   
                 Більське городище – найбільше поселення Європи доби раннього залізного віку, городище скіфського часу (кінець VIII-початок III століть до нашої ери), розташоване на височині в межиріччі річки Ворскли та правої притоки Псла річки Суха Грунь в районі села Більськ Котелевського району Полтавської області. Городище складається з трьох укріплених поселень (Куземинське, Західне Більське і Східне Більське укріплення), об'єднаних однією фортечною стіною (Велике Більське городище). Його площа в кордонах валів складає за останніми обмірами 4875,2 га. Весь комплекс городища має площу 5013 га., а протяжність валів Великого Більського городища становить близько 37 км.
                 Для уявлення про розміри цього величезного поселення досить згадати одне з найперших міст в історії людства – Вавілон, який являв собою прямокутник площею близько 1000 га., тобто у 5 разів менше. Протяжність Більського городища з півдня на північ – 11660 метрів, а з заходу на схід – 6520 метрів. На території городища могли розміститися такі обласні центри України як Луцьк (3993 га), І. Франківськ (3890 га), Тернопіль (3763 га), Ужгород (3444 га). Площа прилеглих до городища пам’яток археології – могильників в урочищах Перещепино, Марченки, Осняги, Скоробір складає ще 1114, 2 га. Загальна площа городища та некрополів становить 5989.4 га, що перевищує площу забудови сучасного міста Полтава (5100 га).

                   На краєзнавчу подорож бібліотекарі читального залу запросили відомого охтирського поета, краєзнавця, майстра різьблення по дереву Івана Івановича Краснокутського, який досконало вивчає історію рідного краю, безмежно закоханий в нього, він залюбки погодився поділитися своїми знаннями з учнями. Дуже багато цікавого розповів про жителів давнього поселення Більського городища  він молодій аудиторії. Учні з захопленням слухали його і дивувалися, що ще досі багато не знають про історію свого рідного краю.

                   Окрім цікавої розповіді І. Краснокутський презентував молоді свої вироби з дерева, розповів про орнаменти на них та їх значення.

                   Бібліотекарі читального залу організували огляд краєзнавчої літератури про історію Охтирщини та організували показ фото Більського городища.