Безпека дорожнього руху – запорука життя

Урок-гра «Безпека дорожнього руху – запорука життя» відбувся в Охтирській публічній бібліотеці, на який завітали учні 5-Г класу ЗОШ № 1.

Мета заходу  –  сформувати у дітей основу умінь та навичок безпечної поведінки під час дорожнього руху, готовності до життя у сучасному технічно розвиненому світі.

Бібліотекар читального залу В. А. Яковенко розповіла дітям про основні правила дорожнього руху, познайомила з книгами даної тематики, потім учні переглянули навчальне відео «Правила дорожнього руху».

Друга частина заходу була найбільш цікавою – діти мали змогу самі вирішувати різні ситуації під час спілкування з бібліотекарем, відгадували загадки та давали відповіді в режимі запитання-відповідь. Під час бліцопитування «Вірно чи ні?» учасники заходу перевірили свої знання про безпечну поведінку на дорозі.

Закоханий у рідний край (85 років з дня народження Олександра Галкіна)

 

Олександр Галкін – багатоликий, багатогранний. Він – поет, письменник, журналіст, публіцист, педагог, історик, краєзнавець, артист. У кожній із названих сфер життя і творчості  він залишив помітний слід.

Олександр Іванович Галкін народився 1 вересня 1935 року на хуторі Бузовик, Розсоховатської сільської ради Охтирського району в родині хліборобів. Закінчивши семирічку, навчався в Українському аерогеодезичному підприємстві Головного управління геодезії і картографії Міністерства внутрішніх справ у Києві. По закінченні працював техніком-топографом.

Після служби в армії працював ливарником у м. Рибінськ Ярославської області. Згодом переїхав на Охтирщину, влаштувався слюсарем-складальником на завод «Промзв’язок». Закінчив десять класів у школі робітничої молоді й поступив на заочний  відділ історичного факультету  Сумського педагогічного університету ім. А. С Макаренка. Після двох курсів навчання перевівся до Харківського університету ім. О. Горького і у 1969 році отримав диплом вчителя історії і суспільствознавства. Працював у школах району та міста, згодом директором Будинку вчителя (1977–1979 р.р.), директором Районного будинку культури (1979–1980 р.р.), директором Охтирського краєзнавчого музею (1979–2002 р.р.).

Друкуватись почав з 1958 року. Активне творче піднесення для О. Галкіна розпочалося, коли він долучився до літературного об’єднання, яке діяло при редакції газети «Прапор перемоги». Часто їздив тоді у м. Суми на з’їзди молодих письменників і засідання сумського літоб’єднання. Там познайомився з молодими поетами, прозаїками і літературознавцями – М. Даньком, Є.  Васильченком, А. Воропаєм, П. Ключиною та ін. Творчі зв’язки надихали О. Галкіна на нові здобуття, на художнє покращення літературного доробку.

Його поеми, оповідання, нариси, дослідження, розвідки одержували схвальні відгуки читачів, особливо віршована художньо – документальна повість «Ізгой» (2000 рік видання) та історичний роман «Смолоскипи запалено» (2000). Збірка поезій, пісень, замальовок «Невичерпні криниці рідної землі» побачила світ у 2010 році. У 2012 році – нова збірка «Дике поле». В ній представлені різножанрові поетичні твори, які всебічно розкривають як історичне минуле рідного краю так і перипетії сьогодення.

Активно виступає в альманахах «Охтирськими стежинами», «Слобожанщина». У книгах «Голодомор на Сумщині,1932–1933», «Злочин» (Австралія) вміщено його нариси про голод у Охтирському районі, нариси про репресованих земляків – письменника громадського діяча І. П. Багряного, вченого селекціонера – генетика Г. М. Кучмая, підготовлені для науково – документальної серії книг «Реабілітовані історією». Його твори друкуються у закордонних часописах – «Вільна думка» (Австралія), «Свобода» та «Українські вісті» (США). О. І. Галкін мав творчі зв’язки з видатними українцями в далекій діаспорі – письменниками, видавцями Д. Нитчинком, Ю. Борцем, В.  Онуфрієнком, П. Кардашом з Австралії, В. Краховцем з Нової Зеландії, П. Балицьким з Данії, Ю. Фостуном з Англії, А. Лисим, засновником фундації ім. І. Багряного та ін.

Олександр Галкін – член Національної спілки журналістів України,  Слобожанської спілки письменників-краєзнавців та член Фундації ім. Івана Багряного.  Ім'я Олександра Галкіна і його твори відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Олександра Івановича знають і шанують українці Америки, Канади та Австралії. Він є одним із засновників Народного РУХу України на Охтирщині. Тож, до його кипучої діяльності в царині театру, літератури, краєзнавства мусимо віддати належне патріотизму і громадянській позиції.

З 1980 по 2005 роки (25 років) – незмінний керівник охтирського літературно-мистецького об’єднання «Заспів». Це літоб’єднання видало чотири альманахи місцевих авторів «Охтирськими стежинами».

З 2002 по 2016 р.р. займався творчою та дослідницькою діяльністю.

6 лютого 2016 року  на 80-ому році життя перестало битися серце Олександра Івановича Галкіна. Він залишиться прикладом борця, творця і просто Людини з великої  літери.

      

Юрій Бережний - герой Іловайської трагедії

 

Вічна пам'ять загиблим героям Іловайська! Серед них наш земляк Юрій Бережний. Пам’ятаймо!

30 років, с. Чупахівка Охтирського району. Сержант, командир інженерно- саперного відділення, загинув 29.08.2014 р. від осколкового поранення під час виходу з Іловайського котла.

У ході війни на сході України кожен день гинуть люди. Смерть кожного - це не тільки цифри в ході чергового брифінгу, а й трагедія в якійсь українській родині. Одна з таких трагедій прийшла у родину Бережних, що проживають в с. Чупахівка Охтирського району. У близьких Юрія залишилися лише спогади про дорогу їм людину.

У грудні минулого року сумські волонтери отримали листа, написаного невпевненим дитячим почерком: «Тато обіцяв подарувати мені велосипед на день народження, але його вбили на війні». Бажаний подарунок хлопчик отримав, але, звичайно, більш за все він хотів би, щоб тато залишився живим. Трирічний Сашко з татком схожі, як дві краплі води: обидва біляві, однаково посміхаються. Тільки усмішку батька син тепер бачить лише на світлинах. Та й мама Оля тепер завжди сумна. «Наш Юра ріс спокійним хлопчиком, ніколи не бешкетував. Утім, був допитливим та надзвичайно самостійним. Коли йому було три роки, він, як зумів, намалював трактор на папірці, залишив біля дверей будинку і пішки вирушив зустрічати тата з роботи. Ми шукали його по всій вулиці, батько вже повернувся, а Юри все не було. Ми страшенно перехвилювалися, а потім наші знайомі привели його додому. Коли почали сваритися, він здивувався. Пояснив, що не даремно намалював трактор. Ми мали здогадатися, куди він пішов», – пригадує мати Юрія.

Хлопець закінчив дев'ять класів, вступив до училища на спеціальність «електрик-кіномеханік». А потім вивчився ще й на тракториста. У 18 років його призвали на строкову службу, де він вирішив залишитися вже як контрактних. Згодом здібного юнака направили до Кам'янець-Подільська, де він опанував науку розмінування боєприпасів.

13 березня хлопців з Охтирської частини командирували до Харківської області, потім направили на Луганщину. Через півтора місяці Юрій приїхав додому у відпустку і через декілька днів знову повернувся до Луганська. А після другої короткої відпустки хлопець поїхав до Донецька. 26 серпня Юрій по телефону сказав матері, що вже три дні вони перебувають в оточенні. «Декілька днів телефон сина був вимкнутий, і як тільки я отримала смс з повідомленням, що абонент знову на зв'язку, одразу почала набирати номер Юри. Він повідомив, що вони перебувають в оточенні, кругом російські війська. Хлопці доводили командуванню, що мають відступати, але їм не дозволили», – схвильовано розповідає мати. Занепокоєна жінка телефонувала в Охтирку, в частину, в штаб АТО і в Міністерство оборони України. Ніхто не міг пояснити, що відбувається, і навіть не намагався заспокоїти родичів, яких зводила з розуму невизначеність. Востаннє Юра розмовляв з мамою 28 липня. Розповідав, що їм немає чого їсти, і вони з хлопцями вимушені збирати виноград на якомусь покинутому городі.

29 серпня приблизно між 11 та 12 годинами Юрій загинув. А родина тим часом дивилася телевізійні новини, де повідомили, що колону українських військових, яка виходила з-під Іловайська, обстріляли і що кількість загиблих ще уточнюється. «Ми не могли спати і їсти, я не випускала з рук мобільного і знову телефонувала всім, кому можна. У нашій військовій частині нічого не знали, ми почали зв'язуватись з госпіталями, куди везли поранених. З'ясувалось, що серед поранених Юри не було. Ми сподівались, що він вижив, врятувався. Нарешті командир частини сказав, що 12 хлопців з його загону опинилися у полоні, а тринадцятий – загинув. Ним виявився наш Юра», – плаче мама. Спочатку Бережним повідомили, що Юрія разом з трьома загиблими з інших загонів поховала місцева жінка біля с. Новокатеринівка, яке зайняли російські війська. Родина вирішила будь-що повернути тіло сина до рідної Чупахівки. Для цього родичі домовилися з переселенцем з Донецьку, що той поїде і знайде Юру.

Але серед похованих його не виявилося. «Весь цей час жили, мов у пеклі, – зі сльозами пригадує мати.  Довелося їхати до військової прокуратури Дніпропетровська. Там мені показували фото загиблих з картотеки. Що я там бачила, не можу розповісти. Це жах. Втім, Юри серед них не було. Його через декілька днів ми знайшли за допомогою волонтерів у Запорізькому морзі. І саме нестерпне те, що всі документи були при ньому. Його можна було одразу ідентифікувати і не змушувати нас так страждати», – плаче мама.

Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Віртуальний огляд книг "Іловайськ-2014"

 

Іловайськ-2014. Вічна слава і пам'ять Героям України! До Вашої уваги віртуальний огляд книг, які оповідають  про події Іловайської трагедії. 

Євген Положій «Іловайськ» – книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми. Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, всі збіги імен, прізвищ та позивних вважати випадковими.

«Іловайський щоденник» Романа Зіненка — чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців «кривавим коридором» дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, що зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події.

Книга Романа Зіненка «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Частина 1 та 2».

Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з перших книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник», що вийшла у видавництві «Фоліо» українською та російською мовами. Ця чесна і відверта розповідь очевидця, який нічого не вигадує, а намагається бути максимально точним у своїх спогадах, отримала широкий відгук у читачів, насамперед у тих, хто виходив з-під Іловайська кривавим «зеленим коридором».

Нова книга Романа Зіненка є результатом  ретельного  дослідження, яке ґрунтується на спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва сектора «Б»,  учасників Іловайської  трагедії. Окрім того, автору довелося переглянути, перевірити  й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- і фотоматеріалів, що стосуються боїв під Іловайськом. Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України також вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча автор подає найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом,  залишається ще дуже багато питань, на які свого часу обов’язково  будуть отримані відповіді.

Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися  7–24 серпня 2014 року. Друга – події 25—31 серпня 2014 року

Блокпост пам’яті. Іловайськ. Мужні серцем

 

    До річниці Іловайської трагедії  та Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України в Охтирській публічній бібліотеці відкрито  виставку-інсталяцію «Блокпост пам’яті. Іловайськ. Мужні серцем».

Книжкова виставка «Вільні і незалежні. Народжені у серпні»

  

 

Сумує на Кургані мати…

        Виставка «Сумує на Кургані мати…» до 77-ої річниці визволення Охтирщини від нацистських загарбників.