60 років від дня народження Бернарда Вербера

18 вересня свій 60-річний ювілей відзначив відомий французький письменник Бернард Вербер, якого визнали найпопулярнішим письменником Франції та одним з найбільш читаних авторів у світі. Шанувальники щороку з нетерпінням чекають виходу нового роману - тиражі його книг розкуповують в найкоротші терміни. Його книги вражають фантазію і захоплюють з першої і до останньої сторінки.

Важливо пам’ятати!

Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необґрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

Анексія Криму Російською Федерацією у лютому 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня того ж року Верховна Рада України ухвалила Постанову № 1140-18 «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

У 2014 році російські окупанти Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари були змушені відзначати в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції у супроводі гелікоптерів. Водночас лише упродовж першого року після анексії 2014 року більше 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами, так званої, «Республіки Крим». Доводиться констатувати, що на п’ятому році анексії АР Крим переслідування кримськотатарського народу російською окупаційною адміністрацією лише посилилося.

За таких умов, вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу. 18 травня в Україні встановлено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Українським парламентом заявлено, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

У 2016 році Верховною Радою України перейменовано 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті переважній більшості перейменованих населених пунктів повернуто історичні кримськотатарські назви, що стало практичною реалізацією передбаченого статтею 3 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» забезпечення Державою права депортованих осіб на повернення історичних назв населених пунктів, що були перейменовані за часів СРСР у зв’язку із здійсненням депортації.

 

Читай осінню разом з нами

Охтирська центральна публічна бібліотека представляє книжкову виставку «Мальовнича моя Україна», яку читачі можуть побачити в читальному залі нашої бібліотеки. На виставці представлені книги по архітектурі та мистецтву України, про українських художників та їх твори.

Запрошуємо читачів обрати будь-яку книжку чи журнал на різноманітну тематику на осінь у фондах Охтирської центральної публічної бібліотеки.

100 років від дня народження Станіслава Лема

Охтирська центральна бібліотека пропонує до Вашої уваги віртуальний огляд книг «Світ фантастики Станіслава Лема».

Станіслав Лем — польський письменник єврейського походження, класик фантастичної літератури, який передбачив появу соцмереж та віртуальної реальності.

Найпопулярніший з авторів Польщі за кількістю перекладів у світі. Лауреат премії Франца Кафки (1991) та Австрійської державної нагороди з європейської літератури (1985).

Народився 12 вересня 1921 року у Львові, де провів дитинство та юність. Через німецьку окупацію перервав навчання в медичному університеті (1941). Після переїзду родини до Кракова (1945) закінчив Ягеллонський університет.

Попри невдалі спроби у реалістичній літературі успіх автору принесла книга фантастики «Астронавти» (1951). Відтоді майже щороку виходив новий твір.

Лем відомий історіями про роботів, космічні подорожі, а також літературними пародіями, рецензіями на неіснуючі книжки.

Творчий доробок Лема – це 16 романів та десятки повістей і оповідань, об’єднаних у цикли «Кіберіада», «Розповіді про пілота Піркса», «Абсолютний вакуум».

Українською мовою видано твори у п’яти томах («П’ятикнижжя Лемове», 2016-2017, видавництво «Навчальна книга – Богдан»), а також окремі книги: «Із зоряних щоденників Ійона Тихого», «Непереможний», «Соляріс», «Казки роботів», «Фіаско», «Повернення із зірок» та інші.

 

9 вересня 1769 року народився Іван Котляревський

9 вересня 1769 року народився Іван Котляревський, український письменник, поет, драматург, засновник нової української літератури, театральний та громадський діяч. 

Брав участь у російсько-турецькій війні 1806–1812. Від 1810 – куратор Будинку виховання дітей бідних дворян. Під час Війни 1812 сформував 5-й козацький полк, отримав чин майора.

Був одним з організаторів Полтавського професійного театру, а 1819–1921 – його художнім керівником. 1819 для Полтавського театру написав п'єси "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", які поклали початок нової української драматургії.

Літературну діяльність розпочав близько 1794 переробкою в бурлескному стилі "Енеїди" Публія Вергілія Марона. 1798 в Санкт-Петербурзі без його відома були надруковані перші 3 ч. його "Енеїди". 1809 опублікував виправлену і доповнену 4-ю частиною "Виргилієву Энеиду, на малоросійській язык переложенную И. Котляревским" (повністю вийшла 1842 в Харкові). "Енеїда" стала першим твором нової української літератури, що був написаний народною мовою. Зображення життя українців у широкому контексті їхньої мови, історії, звичаїв, традицій і побуту принесло авторові й поемі великий успіх серед сучасників, викликало багато наслідувань і привело до того, що українська народна мова остаточно витіснила з літературного вжитку стару книжну мову. 1990 засновано премію в галузі драматургії і театрального мистецтва імені І. Котляревського. Про І. Котляревського знято фільм "Іван Котляревський" (1967). За мотивами поеми "Енеїда" створено мультфільми "Пригоди козака Енея" (1969) та "Енеїда" (1991). За п’єсами "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" зняті однойменні кінематографічні стрічки (1911, 1936, 1978).

 

29 cерпня – День пам’яті захисників України!

 

29 cерпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Відзначення Дня пам’яті захисників України саме 29 серпня обрано не випадково, бо саме в цей день у 2014 році, в ході російсько-української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з російського оточення, де проявився масовий героїзм добровольців і військових, та загинула найбільша кількість українських воїнів. Ті трагічні події російсько-української війни розгорталися на сході України, саме на полях соняхів, які вже поспіли. І саме під цими соняхами сотні захисників України в боротьбі з ворогом поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни. Саме тому сонях повинен бути тим символом Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Адже Україна для кожного із загиблих воїнів це є сонце в його душі, яке зігрівало і надихало захищати свій дім. Тому сонях пам'яті – це не просто символ історичної мужності українських воїнів, це символ життя України. З чорним, як українська земля, зернятком, що обов'язково проросте, бо українці і далі будуть відроджуватися, скільки б не намагалися їх знищити.

Рекомендується виготовляти стилізовані соняхи з тканини та розміщувати їх на одязі на лівій стороні грудей. При процесі створення соняхів варто залучати молоде покоління, щоб з дитинства формувати шанобливе ставлення до захисників України та пояснювати значення цього дня для нашої країни.

Сонях має 15 пелюсток жовтого кольору. Пелюстку рекомендовано робити висотою 23 мм і шириною 12 мм. Верхній край пелюстки – загострений. Нижні краї кожної пелюстки закріплені на великому колі діаметром 40 мм з чорного фетру товщиною 1 мм. Маленьке коло з фетру чорного кольору товщиною 1 мм діаметром 30 мм розміщено посередині соняха поверх жовтих пелюсток. Сонях закріплено на основу для значків у вигляді піну (кліпси).

Напередодні Дня пам’яті захисників України Мінветеранів буде звертатися з проханням до українців у цей день доповнити одяг соняхом – символом пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, і тим самим продемонструвати свою шану та повагу.

Також, відповідно до «Правил ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоби) та дні пам’яті», затвердженого рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 23.07.2015 No 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 серпня 2015 р. за No 967/27412, у день пам’яті телерадіоорганізації зобов’язані під час телетрансляції розмістити на екрані відповідне стилізоване зображення або палаючу свічку, які є доречними до відповідної події. Відповідним стилізованим зображенням до Дня пам’яті захисників України є сонях – саме він повинен бути розміщений на екрані під час телетрансляції у цей день.

Пам’ятаємо Вас, хто захистив країну ціною свого життя.

Нехай швидше прийде перемога і більше ніхто не гине. Вічна Слава та Пам’ять Героям, що склали голову у війні за незалежність України! Ніколи знову!

 

Іловайськ 2014. Вічна слава і пам’ять Героям України!

Охтирська центральна бібліотека пропонує до Вашої уваги віртуальний огляд книг, які оповідають про події Іловайської трагедії.

Євген Положій «Іловайськ» – книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми. Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, всі збіги імен, прізвищ та позивних вважати випадковими.

«Іловайський щоденник» Романа Зіненка — чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців «кривавим коридором» дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, що зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події.

Книга Романа Зіненка «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. Частина 1 та 2».

Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з перших книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник», що вийшла у видавництві «Фоліо» українською та російською мовами. Ця чесна і відверта розповідь очевидця, який нічого не вигадує, а намагається бути максимально точним у своїх спогадах, отримала широкий відгук у читачів, насамперед у тих, хто виходив з-під Іловайська кривавим «зеленим коридором».

Нова книга Романа Зіненка є результатом ретельного дослідження, яке ґрунтується на спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва сектора «Б», учасників Іловайської трагедії. Окрім того, автору довелося переглянути, перевірити й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- і фотоматеріалів, що стосуються боїв під Іловайськом. Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України також вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча автор подає найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом, залишається ще дуже багато питань, на які свого часу обов’язково будуть отримані відповіді.

Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7–24 серпня 2014 року. Друга – події 25—31 серпня 2014 року.

 

Вічна память загиблим героям Іловайська!

Серед них наш земляк Юрій Бережний. Пам’ятаймо! 

30 років, с. Чупахівка Охтирського району. Сержант, командир інженерно- саперного відділення, загинув 29.08.2014 р. від осколкового поранення під час виходу з Іловайського котла.

У ході війни на сході України кожен день гинуть люди. Смерть кожного - це не тільки цифри в ході чергового брифінгу, а й трагедія в якійсь українській родині. Одна з таких трагедій прийшла у родину Бережних, що проживають в с. Чупахівка Охтирського району. У близьких Юрія залишилися лише спогади про дорогу їм людину.

У грудні 2019 року сумські волонтери отримали листа, написаного невпевненим дитячим почерком: «Тато обіцяв подарувати мені велосипед на день народження, але його вбили на війні». Бажаний подарунок хлопчик отримав, але, звичайно, більш за все він хотів би, щоб тато залишився живим. Трирічний Сашко з татком схожі, як дві краплі води: обидва біляві, однаково посміхаються. Тільки усмішку батька син тепер бачить лише на світлинах. Та й мама Оля тепер завжди сумна. «Наш Юра ріс спокійним хлопчиком, ніколи не бешкетував. Утім, був допитливим та надзвичайно самостійним. Коли йому було три роки, він, як зумів, намалював трактор на папірці, залишив біля дверей будинку і пішки вирушив зустрічати тата з роботи. Ми шукали його по всій вулиці, батько вже повернувся, а Юри все не було. Ми страшенно перехвилювалися, а потім наші знайомі привели його додому. Коли почали сваритися, він здивувався. Пояснив, що не даремно намалював трактор. Ми мали здогадатися, куди він пішов», – пригадує мати Юрія.

Хлопець закінчив дев'ять класів, вступив до училища на спеціальність «електрик-кіномеханік». А потім вивчився ще й на тракториста. У 18 років його призвали на строкову службу, де він вирішив залишитися вже як контрактних. Згодом здібного юнака направили до Кам'янець-Подільська, де він опанував науку розмінування боєприпасів.

13 березня хлопців з Охтирської частини командирували до Харківської області, потім направили на Луганщину. Через півтора місяці Юрій приїхав додому у відпустку і через декілька днів знову повернувся до Луганська. А після другої короткої відпустки хлопець поїхав до Донецька. 26 серпня Юрій по телефону сказав матері, що вже три дні вони перебувають в оточенні. «Декілька днів телефон сина був вимкнутий, і як тільки я отримала смс з повідомленням, що абонент знову на зв'язку, одразу почала набирати номер Юри. Він повідомив, що вони перебувають в оточенні, кругом російські війська. Хлопці доводили командуванню, що мають відступати, але їм не дозволили», - схвильовано розповідає мати. Занепокоєна жінка телефонувала в Охтирку, в частину, в штаб АТО і в Міністерство оборони України. Ніхто не міг пояснити, що відбувається, і навіть не намагався заспокоїти родичів, яких зводила з розуму невизначеність. Востаннє Юра розмовляв з мамою 28 липня. Розповідав, що їм немає чого їсти, і вони з хлопцями вимушені збирати виноград на якомусь покинутому городі.

29 серпня приблизно між 11 та 12 годинами Юрій загинув. А родина тим часом дивилася телевізійні новини, де повідомили, що колону українських військових, яка виходила з-під Іловайська, обстріляли і що кількість загиблих ще уточнюється. «Ми не могли спати і їсти, я не випускала з рук мобільного і знову телефонувала всім, кому можна. У нашій військовій частині нічого не знали, ми почали зв'язуватись з госпіталями, куди везли поранених. З'ясувалось, що серед поранених Юри не було. Ми сподівались, що він вижив, врятувався. Нарешті командир частини сказав, що 12 хлопців з його загону опинилися у полоні, а тринадцятий - загинув. Ним виявився наш Юра», - плаче мама. Спочатку Бережним повідомили, що Юрія разом з трьома загиблими з інших загонів поховала місцева жінка біля с. Новокатеринівка, яке зайняли російські війська. Родина вирішила будь-що повернути тіло сина до рідної Чупахівки. Для цього родичі домовилися з переселенцем з Донецьку, що той поїде і знайде Юру.

Але серед похованих його не виявилося. «Весь цей час жили, мов у пеклі, - зі сльозами пригадує мати. - Довелося їхати до військової прокуратури Дніпропетровська. Там мені показували фото загиблих з картотеки. Що я там бачила, не можу розповісти. Це жах. Втім, Юри серед них не було. Його через декілька днів ми знайшли за допомогою волонтерів у Запорізькому морзі. І саме нестерпне те, що всі документи були при ньому. Його можна було одразу ідентифікувати і не змушувати нас так страждати», - плаче мама.

Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

80 років від Дня Народження Богдана Ступки

27 серпня 1941 року народився відомий український актор театру і кіно Богдан Ступка.

Богдана Сильвестровича ще за життя називали «актором №1», його обожнювала публіка не лише нашої країни, а й за кордоном. Понад півстоліття ім’я Б. С. Ступки було знаковим для української національної культури. Більшість ролей, що зіграв актор у театрі та кіно, увійшли до літопису сценічного та кіномистецтва України.

Народився в селищі Кулікове, Львівська область, Україна.

Батько Богдана Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший брат матері був солістом, тітка - головним концертмейстером.

Закінчив драматичну студію при Львівському театрі ім. М.К. Заньковецької (1961), навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка (1963-1965), закінчив театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І.К. Карпенка-Карого (1984).

В 1961-1978 роках – актор Львівського українського театру драми ім. М. К. Заньковецької. З 1978 року – артист Київського академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка.

У кіно Богдан Ступка дебютував роллю у фільмі Юрія Іллєнко "Білий птах з чорною відзнакою" (1970). На жаль, багатогранний талант актора довгий час не був належною мірою затребуваний. Більшість картин, в яких Ступка знявся за тридцятирічний період (70-ті, 80-ті, 90-ті роки), не стали помітними творами на екрані. Великий успіх прийшов до актора в 2004 році, після зйомок у фільмах "Водій для Віри" і "Свої".

У списку ролей Богдана Ступки – багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький "Чорна рада" (2000), Іван Мазепа "Молитва за гетьмана Мазепу" (2002), Богдан Хмельницький "Вогнем і мечем" (1999), а також Чингісхан "Таємниця Чингісхана" (2002) та багато інших.

Богдан Ступка займав пост міністра культури і мистецтв України в 1999-2001 роках, також був художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.

Зіграв понад 100 ролей у театрі і кіно, продовжує активно зніматися в художніх фільмах.

Герой України (2011).

Серед інших робіт актора у кіно, ролі в таких фільмах як "Наперекір усьому" (1972), "Право на любов" (1977), "Данило – князь Галицький" (1987), "З житія Остапа Вишні" (1991), "Сірі вовки" (1993), "Кайдашева сім'я" (1996), "Схід-захід" (1999), "Китайський сервіз" (1999), "Коли сонце було богом" (2003), "Заєць над безоднею " (2006) , "Три напівграції" (2006), "Троє і Сніжинка" (2007), "Сафо" (2008), "Серце на долоні" (2008), "Тарас Бульба" (2009) та інші.