5 грудня Україна щорічно відзначає День волонтера, але ще ніколи за 23 роки нашої Незалежності волонтерський рух не набував таких масштабів як зараз, ще ніколи не був таким актуальним і таким потрібним суспільству. Так, Україна переживає зараз важкі часи. Вона не готувалася до війни, ледве оговтується після подій на Майдані та багаторічної деградації, тому нове випробування для неї виявилося несподіваним та важким. Збройні Сили України, які за часи недбалого управління попередніх президентів та тотальної корупції у владі розкрадалася, про її стан ніхто не дбав, військова міць не нарощувалася, саме тому захищати свою країну від бойовиків, що прибувають з Росії та сепаратистів на Сході виявилося вкрай важко. Але кожен українець захищає свою країну як може: хтось зі зброєю в руках, хтось допомагає матеріально, а хтось підтримує моральний дух воїнів.
Напередодні Дня волонтера та Дня Збройних сил України у Охтирській центральній міській бібліотеці відбулася військово-патріотична година "Спасибі Вам і роду вашому за мир" - зустріч старшокласників охтирської гімназії із бійцем із зони АТО та охтирськими волонтерами.
Андрій Настиченко – командир відділення станкових протитанкових мінометів. Він - корінний охтирчанин, навчався у 1-й школі. В ці дні приїхав додому, у відпустку. На зустрічі з учнями розповідав про події на Сході:
«Мої бойові побратими не називають це АТО, це просто війна. Два останні місяці ми тримаємося в «українському Сталінграді», бо саме так виглядає сьогодні станиця Луганська. Протягом останніх двох тижнів ми тримали ціло добову оборону, не спавши, давали відсіч ворогам. Ми, як кістка в горлі сепаратистів.
Ті села, що розташовані поряд – наполовину сепаратисти, які обстрілюють мирне населення, своїх рідних. Часто нам приходилось рятувати їх від обстрілів.
Я горджуся тим, що я – охтирчанин! Хочу висловити подяку нашим волонтерам, бо якби не їхня підтримка, то невідомо, як би ми змогли витримати опір, як би ми вижили, взагалі. Такої допомоги, яку надають охтирські волонтери не надає ніхто. Вони одягли всіх моїх побратимів, 30 чоловік, вони привозять продукти, теплий одяг, необхідні побутові прилади. Вони перші привезли нам генератор, потім ще один передали пирятинці. Охтирські волонтери такі безстрашні, що доставляють нам допомогу прямо на передову. Денис Голець не побоявся, і приїхав на бойову точку. Ми його звісно зустріли на БТРі. Він своїми очима побачив наш «Сталінград» і наш побут, і був шокований.
А найбільше ми радіємо листівкам із дому, дитячим малюнкам, посланням від рідних і незнайомих дівчат. Пам’ятаю, як у Щастя привезли нам цілий пакунок таких листівок (це мабуть були оті 207 листівок і малюнків із 1-ої школи, що зібрала юна волонтерка Юля Балюбах, а може малюнки дітлахів із «Умляндії», чи листівки охтирчан, написаних в день святкування Дня Незалежності. Ми їх разом і поодинці перечитуємо, розглядаємо і на душі стає тепліше і радісніше. Ми знаємо, що нас ждуть і нас підтримують. В мене дома також дві донечки. Саме тому я й поїхав захищати нашу Україну, з ідейних міркувань.
Місцеве населення настроєні 50/50. Поряд Камишанка, спочатку не розмовляли, а як відбили їхніх сепаратюг, відношення до нас потеплішало. Інколи привозять нам воду, а ми ділимося з ними продуктами. На їхніх блок-постах стоять чеченці, росіяни допомагають з «гуманітарною», після надходження якої два тижні ми перестали спати. Цілодобово стріляють. Поряд – кордон з РФ. Але ми даємо достойну відсіч, ми тримаємо оборону».
Серед присутніх на заході охтирських волонтерів, які розповіли про свою діяльність були Лисенко Ганна Володимирівна та Косарєва Ольга Іванівна.
Ганна Лисенко, молодий підприємець, за освітою вона – економіст, а за покликом серця – справжній волонтер. Ще в 2008 році дівчина була визнана кращим волонтером року серед молоді в Охтирці.
Аня розповіла, як вона стала волонтером: «В школі ми допомагали ветеранам, приймали участь у шкільних та міських заходах по наведенню порядку. Мені здається, що багато залежить від батьків та вчителів. Мої батьки, Мирослава Василівна і Володимир Іванович - це люди з активною життєвою позицією, які не стоять осторонь подій, що відбуваються в Охтирці і в Україні. Я навчалась у 8-ій школі. І можу з упевненістю заявити, що волонтерство поставлено там на високому рівні. Вони постійно приймають участь у допомозі нашим воїнам.
На Майдані я також була волонтером, допомагала на кухні. Спочатку у своєму наметі робила бутерброди, потім на кухні в Українському домі, пізніше знайшла постійне місце у донецькому наметі. Там ми готували для стаціонарної кухні, бувало що цілий день чистила часник, картоплю чи цибулю. Я розуміла, що це потрібно. Так сидячи на одному місті заприятелювала з багатьма хлопцями й дівчатами зі всієї України і навіть з Охтирки. Підтримуємо зв'язок в соцмережах, їздимо в гості одне до одного. Один товариш із Маріуполя пішов у партизани, захищає своє місто. А «Сєвера» із Сум недавно поховали. Я познайомилась із ним на Майдані. Дуже багато друзів на війні, на Сході. Я б гайнула їх провідати, та батьки не відпускають. Тож продовжую допомагати на місці: чергую в наметі по збору коштів, навчаюсь на курсах від Товариства Червоного Хреста. Війна колись закінчиться, а знання по наданню першої допомоги завжди знадобляться. Не розумію тих людей, кому байдуже до того, що переживає Україна. А я вірю, що у нас все вийде, і ми переможемо».
На запитання, чому вона це робить, Аня відповіла: «Хочу, що б цей світ став кращим».
Ольга Косарєва розповіла учням в деталях, чим саме займаються охтирські волонтери, як збирають кошти, від кого надходить допомога, які речі закупають для наших воїнів, як доставляють їм допомогу. Також розповіла про те, що сама шиє українські прапори, яких пошила вже понад 60.
Наприкінці заходу одна з старшокласниць продекламувала вірш, присвячений воїнам АТО та передала листи від учнів гімназії Андрію Настиченко для охтирських бійців. Також учні написали свої побажання для них на прапорі, який пошила Ольга Косарєва. Андрій сказав, що буде читати побажання разом з побратимами. Через тиждень він знову поїде на війну.
Хвилиною мовчання присутні вшанували загиблих воїнів АТО.
Немає коментарів:
Дописати коментар