Перегляд фільму «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова»

Продовжується перегляд фільмів в Охтирській центральній міській бібліотеці в рамках проведення 14-го Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays Ua. Перебігом фестивалю зацікавилися спеціалісти Охтирського МЦ з надання БВПД. На демонстрацію фільму завітала Лапоног М.О., начальник відділу правопросвітництва та надання безоплатної первинної допомоги охтирського МЦ з надання БВПД.

7 листопада відбувся показ фільму «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова». Олег Сенцов – український режисер, активіст Євромайдану, кримчанин. Після анексії Криму Росією став активним противником окупації. У травні 2014 року його заарештували співробітники російської служби безпеки, висунули йому звинувачення у плануванні теракту та перевезли до Москви. Після більш ніж року перебування під вартою, його засудили до 20 років ув’язнення попри той факт, що він давав свідчення під тиском, а доказів було недостатньо. Своєї провини Сенцов не визнав.

Режисер фільму Аскольд Куров народився в Узбекистані 1974 року, живе в Росії з 1991 року. Він та Олег Сенцов потоваришували у 2012-му. Сенцов написав Курову в фейсбуці, що йому сподобалась друга за рахунком короткометражка Аскольда – «25 вересня». Офлайнова зустріч відбулась на прем’єрі вже Олегового повнометражного дебюту – фільму «Гамер». Обидва прийшли в кіно після 30, до цього випробувавши ціле розмаїття професій.

У фільмі «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова» Куров продовжує лінію розвінчування абсурду пропаганди радянського штибу. От демонстрантка, йдучи Червоною площею, несе плакат  «С новым 1937 годом!», наче навмисне сформулювавши лейтмотив стрічки. Сфабрикована справа у купі зі «стратою» публічної особистості, що має на меті залякування усіх незгодних – цілком собі в стилі 1937-го. Ось тільки покарання стало чи не жорстокішим: замість кількох пострілів – повільні, як смерть, 20 років ув’язнення з годиною прогулянки раз на день. Втім, хоч увесь фільм вибудований на констатації трагічної несправедливості, Курову вдалось уникнути головного – спокуси зобразити свого героя жертвою.