Літературний подіум «Народжена Україною»

 

25 лютого виповнюється 150 років від Дня народження Лесі Українки – геніальної поетеси, драматургині, прозаїкині, перекладачки, літературознавчині, фольклористки-етнографині, публіцистки, видавчині, поліглотки, журналістки, громадської діячки, музикантки, рукодільниці, художниці.

З цієї нагоди у читальній залі Центральної Охтирської публічної бібліотеки зібралися активні громадяни міста на літературний подіум «Народжена Україною», щоб у колі однодумців доторкнутися до життя та творчості геніальної людини Лесі Українки, пригадати її сучасників, послідовників, та поговорити про її внесок у розвиток культури нації,  вшанувати  пам'ять.

Незгасимий вогонь таланту Лесі Українки чарує нас вже понад століття. Вона збагатила своїм щедрим талантом українську літературу: прозу, критику, публіцистику, етнографію, фольклор, і в першу чергу, поезію, злетіла у недосяжну драматургію.

Дуже важливо, що під час заходу говорили не лише бібліотекарі, які підготували та провели захід, а й кожен з присутніх. Усі бажаючі поділилися власною історією знайомства та дружби з творчістю Лесі Українки.

Більшість з присутніх відкрили для себе свідомо Лесю Українку вже в зрілому віці, адже за радянської влади не давали можливості українцям збагнути глибину та зміст творів геніальної поетеси, називали її дитячою письменницею, як і її велику матір – Олену Пчілку. Перу Лесі Українки належать близько 270 віршів, понад 20  драм, 12 поем, прозові твори, переклади, чисельні фольклорні записи, критика, публіцистика

«А що знаємо ми?» – до такого висновку прийшли всі присутні. Потрібно відкривати книги та читати твори Лесі Українки, як і інших класиків української літератури, щоб мати власну історію та культуру в серці кожного українця. Нажаль, констатуємо той факт, що в бібліотеках залишились багато цензурованих книг творів радянського часу, які немає чим замінити. Тож майже всі присутні пригадували кілька віршів та «Лісову пісню» – з усього багатющого надбання Лариси Косач. То ж мріємо про повне нецензуроване 14-томне видання творів Лесі Українки, яке анонсував Український інститут книги.

Дуже цікавим та змістовним був марафон думок про Лесю Українку. Першою Взяла слово охтирська поетеса Акименко Тетяна Іванівна, яка виявляється в дитинстві грала роль Мавки, і їй дуже близька поезія Лесі Українки по духу. Тетяна Іванівна поділилась з присутніми маловідомими фактами з життя ювілярки, які найбільше її вразили.

Новосєльська Л. О. продемонструвала присутнім вирізьблену на дереві Мавку – подаровану їй чоловіком Новосєльським М. А. – знаним у місті архітектором.

Немийна А. О. – вчителька родом з Полтавщини, вона продекламувала вірш Лесі Українки,  розповіла, як любили діти твори Лесі Українки та з якою ворожістю у 70-их роках батьки деяких учнів сприймали все українське в Сумах.

Радько Л. М., охтирська майстриня-вишивальниця прикрасила захід власною присутністю та своїми вишитими роботами. В центрі виставки – вишитий портрет Лесі Українки.

Голова ГО «Просвіта» Скиба О. М., зачитав вірш «На столітній ювілей української літератури», Косарєва О. І.  поділилася власними думками,  та зачитала дуже актуальні, на її думку, рядки з вірша Лесі Українки: «Чи довго ще, о Господи, чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?».

Педагогиня Калюжна О. М. продекламувала поезію  з нагоди цього заходу  та присвяту Валерії Бакуліній, адже саме вона об’єднала їх у спільноту «Український клуб», де вони пізнають для себе постійно щось нове, цікаве, розвиваються, змістовно спілкуються, подорожують.

Валерія Бакуліна відкрила для себе творчість Лесі Українки та багатьох інших українських класиків, творчість яких дуже цінна, однак нечитана українцями. Вона так надихнулася творчістю Лесі Українки, що навіть намалювала та продемонструвала її портрет.

У бібліотеці створили фотозону, де всі присутні мали можливість зробити світлину на згадку про ювілейну дату з дня народження Лесі Українки.

Перед фіналом вірш зачитала дівчинка-школярка Оленка. Наприкінці цієї дивовижної зустрічі на знак єднання та невмирущості української нації всі разом заспівали українську народну пісню «Ой, зелене жито, зелене».

Леся Українка надихає нас, своїх нащадків, власним прикладом ніколи не впадати у відчай, щоб не сталося, з вдячністю приймати кожен прожитий день, вивчати свою історію, культуру, дбати про неї, щоб примножувати та передавати своїм нащадкам.