Дмитро Білоус – співець рідного краю: 100 років від дня народження

24 квітня виповнюється 100 років з дня народження українського поета, перекладача з болгарської мови, літературного критика, громадського діяча, уродженця тоді ще Полтавської губернії Дмитра Білоуса.

Дмитро Григорович Білоус народився у 1920 році у с.Курмани Роменського повіту Полтавської губернії у багатодітній селянській родині. Нелегким було дитинство майбутнього поета, але згадував він його дотепно: «Справлялися добре з харчами, – не їли лиш хвостиків з груш», «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошов».

Малим був на грані життя і смерті, перехворівши висипним тифом. Кволого хлопчика забрали в Харківську трудову комуну А. С.Макаренка, де старший брат Олекса викладав історію. Так Дмитро вирушив у люди.

У подальшому вчився в Харкові на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов на фронт, де отримав важке поранення.

Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.

У 1945 році закінчив філологічний факультет Київського університету, а у 1948 році – аспірантуру на кафедрі української літератури.

Працював заступником відповідального редактора журналу «Дніпро», відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України.

Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994 року, почесний академік АПНУ з 2000 року, голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.

Член Спілки письменників України з 1948 року. Став лауреатом низки державних премій.

Є автором збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників. Усім відомі його книги «Диво калинове» та «Чари барвінкові».

«Диво калинове». Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. «Чари барвінкові». Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії, – так обґрунтовував автор назви збірок.

«Не цуратися чи не забувати своєї мови – це, звичайно, мало. Треба ще плекати, правильно користуватися нею», – наголошував він.