Засідання Українського клубу Охтирки

 

17 травня учасники «Українського Клубу Охтирки» зібралися у бібліотеці на годину спілкування «Українці світу. Марія Башкирцева». Тему ініціювала В.М. Бакуліна, адже цього року виповниться 165 років від дня народження Марії Башкирцевої, яка  підкорила Париж, і завжди пам’ятала своє українське походження, тоді як нам відомо зовсім мало про неї.

Марія Башкирцева – художниця з України, яка наприкінці XIX століття підкорила Париж, а після ранньої смерті величезну популярність здобули її опублікуванні щоденники.

«Якщо я не помру молодою, я сподіваюся залишитися в пам’яті людей як велика художниця, але якщо помру у розквіті, я хотіла би видати свій щоденник, який не може не бути цікавим», – так написала мисткиня менш як за пів року до своєї смерті.

Марія народилася 23 листопада 1858 року в селі Гайворонці, що на Полтавщині, в родині заможних землевласників. Коли Муся (так називали дівчинку рідні) була ще маленькою, батьки посварилися й вирішили розлучитися, ба більше, мати навіть виграла справу та домоглася заборони бачитися чоловікові з дітьми. Забравши чотирирічну Марію і дворічного Павла, повернулася до батькового дому в село Черняківка Полтавської губернії.

Мусю в родині обожнювали, виконували будь-які забаганки. Дві гувернантки вчили малу мовам, гри на фортепіано та малюванню. Коли їй виповнилося 12, батьки трохи примирилися й дійшли згоди – Башкирцев сина забрав до себе, а Марія, залишившись із матір’ю, виїхала до Європи. Спочатку відвідали Відень, після – Баден-Баден, а далі – в Ніццу. Дівчинка займалася музикою, малюванням тощо. Сама собі склала програму навчання та займалася по дев’ять годин щодня. За п’ять місяців освоїла трирічний курс гімназії. У той період вона почала вести щоденник. Ці записи згодом були перекладені кількома мовами й надруковані. Прем’єр-міністр Англії Вільям Гладстон в одній зі своїх публікацій у 1890 році назвав «Щоденник» Башкирцевої однією з найвидатніших книг XIX століття.

У 1873 році мати з донькою прибули в Париж, потім мешкали в Бельгійському містечку. Саме тут проявилися перші ознаки сухот, дівчина часто втрачала свідомість. Попри хворобу, вона продовжувала жити в шаленому ритмі світських прийомів, зустрічей. У той період Марія мріяла стати співачкою, годинами займалася музикою, але туберкульоз давався в знаки. Зрештою вона втратила голос.

Відвідавши Італію, Башкирцева захопилася живописом, її зачаровували полотна Тіціана, Рубенса, Ван Дейка. У своєму «Щоденнику» писала, що могла днями милуватися картинами в галереях. Марія почала брати уроки живопису, і вже на одному з перших за півтори години написала натурний портрет: «Я задоволена собою, і якщо кажу це, значить, я заслужила. Я прискіплива, і мені важко задовольнитися чимось, особливо собою».

У Римі Марія закохалася в племінника кардинала Антонеллі – П’єтро, а сама Башкирцева запала в серце графу Вінченцо Брускетті. Ці душевні переживання Марія детально описує в щоденнику, але заміж вона так і не вийшла.

У 1876 році дівчина відвідала Батьківщину, гостювала в полтавських маєтках, побачилася з татом. Вона намагалася примирити батьків, але нічого з цього не вийшло. З розбитим серцем повернулася до Франції.

У Парижі Марія вирішила стати художницею: «Це рішення не швидкоплинне, як багато інших, але остаточне». Опановувала тонкощі мистецтва в майстерні Жуліана (приватний навчальний заклад, в якому народилося чимало видатних митців). За два місяці навчання вона вже пише з натури, а за пів року наздогнала найкращу ученицю школи Луїзу-Катрін Бреслау. Художники високо оцінюють роботи мисткині, що викликає неабияку заздрість інших.

У січні 1879 року Башкирцева отримала медаль на конкурсі, який проводили в майстерні. Що це значило для самої художниці, можна прочитати в її записах:

«Якщо живопис не принесе мені скорої слави, я вб’ю себе…».

У 1880 році робота Марії «Молода жінка читає» була представлена в паризькому Салоні. Це був справжній тріумф і неабияке досягнення для художниці. Річ у тім, що про виставки в Салоні писали в пресі, і навіть просто згадка про дебютантку – це величезний крок до визнання. Адже роботи, які не були представлені в Салоні майже не купувалися.

Водночас здоров’я Марії погіршується – постійні  болі, втрата слуху. Лікування майже не приносить полегшення. Башкирцева намагалася кожен день прожити з користю. Приєднавшись до руху суфражисток (правозахисний рух за здобуття жінками виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному й економічному житті), вона під псевдонімом Поліни Ореллі опублікувала статтю в журналі про жінок-художниць, які не мають можливості навчатися та виставляти свої роботи нарівні з чоловіками, і про подвійні стандарти моралі тодішнього суспільства.

У 1882 році доля звела Башкирцеву зі знаменитим художником Жюлем Бастьєн-Лепажем. Він відвідав майстерню Марії, а її роботи викликали захоплення. Натхненна схвальними відгуками, Башкирцева задумує написати картину на євангельську тему – Марія і Марія Магдалина сидять у печери, де Йосип Ариматейський поховав Христа.

У 1883 році Марія Башкирцева представила Салону три картини, а журі вкотре високо оцінили талант українки. Про неї почали писати за кордоном, про неї почули й на Батьківщині. Для Башкирцевої це було найкращим визнанням. Вона стала знаменитою.

Марія Башкирцева любила одягати українське народне вбрання та демонструвати, що вона – українка

Ще так багато хотіла Марія сказати всьому світу, але хвороба забрала її життя. 31 жовтня 1884 року вона відійшла у засвіти. На могилі Башкирцевої звели капличку, всередині якої розмістили незакінчену роботу “Святі дружини”, а також поставили її мольберт і палітру. Ґі де Мопассан, дізнавшись про смерть Башкирцевої, вигукнув:

«Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усипав квітами, якби знав, що він буде такий яскравий і так короткий!».

За рік по смерті художниці в Парижі відбулася велика персональна виставка Башкирцевої. Більшість її робіт згодом були перевезені матір’ю в родовий маєток Гайворонці. Проте в буремний 1917-й велика частина її зібрання загинула під час пожежі, ще частина не пережила бомбардувань Другої світової.

Нині картини Марії зберігаються в музеях України, Франції, Нідерландів, США та РФ. У її рідному селі Черняківка створили музей Башкирцевої та назвали галявину Маріїною долиною. Там щороку проводять масові гуляння з виставками художніх творів. В музеї образотворчих мистецтв у Ніцці є зал Башкирцевої.

Присутні переглянули та обговорили кілька відео про життя та творчість Марії Башкирцевої. Висловили ініціативу щодо необхідності присвоєння знання однієї з вулиць Охтирки імені художниці. Адже нам треба навчитися пізнавати своє, та пишатися здобутками своїх земляків. Це дуже важливо – як вдома, так і за кордоном.

Світлана Бєлік розповіла, як під час вимушеного переїзду до Франції  презентувала там українську вишивку та ляльки власного виробництва. Це дуже вразило іноземців. Вони мало знають про унікальну українську культуру.

Присутні переглянули відеоролики з демонстрацією унікальної колекції українського вбрання різних регіонів України Ксенії Малікіної. Це видовищно та захоплююче! І головне – це наше, рідне, українське.

Всі учасники зібрання  дійшли до спільної думки. Нам, українцям, дуже важливо не запозичувати чуже, не зливатися з іншими культурами, коштом відмови та забуття власного, споконвічного, а пізнавати, любити та популяризувати власну самобутню українську культуру. А також пам’ятати та вшановувати людей, які зробили вагомий особистий внесок для утвердження власної культури, народу, держави.