Вшанування пам’яті захисників України та спомини в десяту річницю початку Революції Гідності

Вшанувати пам’ять захисників України та поділитись споминами  в десяту річницю початку Революції Гідності, на годину спілкування до бібліотеки  завітали громадські активісти Охтирки, серед яких Ольга Косарєва – голова ГО «Охтирський Майдан», Валерія Бакуліна – журналіст, письменниця, голова клубу «Український клуб Охтирки», Тетяна Акименко – Охтирська поетеса, режисер, депутат Охтирської районної ради, Михайло Гріневський – охтирський благодійник, ініціатор з відновлення національної пам’яті в Охтирці, волонтери Тетяна Глушкова, Ольга Михайленко, Олена Курило.

Ольга Косарєва вважає себе рядовою Майдану, була на Революції Гідності  з 29.11.13 р. по 20.02.14 р. з деякою перервою. Вони були мешканцями намету 2-ої сотні Майдану, де 90 днів їх домівкою був намет «Суми». Організували поїздку до столиці сім’я приватних підприємців, справжніх патріотів  з Охтирки – Володимира та Мирослави Лисенко.

Володимир Іванович Лисенко – учасник Революції Гідності, депутат Охтирської міської ради. Займався активною волонтерською діяльністю. Член громадської організації «Спілка воїнів АТО, ООС російсько-української війни «Непереможні».

Невдовзі після нападу росії на Україну Володимир Лисенко у складі 15 окремого мотопіхотного батальйону «Суми» брав участь у бойових діях на території Луганської області.

2016 року був звільнений в запас. Тоді ж почав займатися забезпеченням амуніцією своїх побратимів. Багато справ було направлено на розбудову і покращення рідної Охтирки, на підтримку родин побратимів та збереження пам'яті про них.

Володимир Іванович інакше не міг жити. «У житті кожен робить свій вибір.  Можна все життя стояти на колінах, а можна з високо піднятою головою, а можна взагалі жити собі потихеньку, й нічого не помічати. Усе залежить від того, що і скільки тобі треба для щастя?» – так стверджував Володимир, і власним прикладом підтверджував ці слова. Він був лідером, надихав, сам активно жив, багато і тяжко працював, але хотів жити активно, сам діяв, і гуртував навколо себе однодумців.

Ольга Іванівна пишається братом. На превеликий жаль, його нема серед нас. Його вбили росіяни 24 лютого 2022 р. при захисті рідного міста.

Але він є у своїх дітях, сестрах, друзях, охтирчанах, які пам’ятають та продовжують його велику справу – служити самостійній Україні. Світла пам'ять Захиснику українського народу.

Ольга Іванівна сказала, що Майдан назавжди буде в її серці. Адже відчула, що люди можуть бути дружніми та єдиними – під синьо-жовтим українським прапором. У неї був свій прапор, який принесли до бібліотеки. Нашивку синіми стрічками «Охтирка» на великому прапорі України нашила саме Ольга Іванівна.

Кияни в холодні дні лютого 2014 року приносили їжу, теплі речі, найбільше запам’яталось, як принесли варену картоплю з камсою, відра горохового супу – і дякували за те, що тримали Майдан.

Тетяна Глушкова висловила власне захоплення, про те, як люди на майдані у Києві один до одного ставились з небаченим раніше добром, жертовністю, милосердям, піклувались один за одного.

Дійсно було відчуття, що на майдані – окрема країна, яка живе за власним розкладом, і всі хочуть жити в Українській демократичній Україні.

Найтепліші спогади – вранішня молитва, та виконання Гімну України всіх майданівців в один голос щодня.

Тетяна Акименко висловила захоплення хоробрими людьми, які були учасниками Революції Гідності, та тими Героями, які нині захищають свободу  самостійної України. Тетяна Іванівна глибоко занепокоєна долею власної країни, що так важко утверджує ключові складові держави, які безсумнівно має кожна держава, а Україна так тяжко бориться – за власну історію, мову, культуру, науку. І яка дорога ціна! Як багато гине розумної, освіченої молоді. Поетеса наголосила на необхідності ширше висвітлювати події  Революції Гідності охтирськими майданівцями серед учнівської молоді.

Валерія Бакуліна пишається, що була на Майдані Гідності, хоч і всього кілька днів, та за цей встигла надихнутися ідеєю вільних українців на все життя. Усвідомлюючи, що з часом, спогади стираються з пам’яті, а слово у книзі залишаються назавжди, журналістка Валерія Бакуліна прийняла рішення закарбувати спогади та враження очевидців на папері. Так вийшла з-під її пера книга «Ті, що пройшли крізь Майдан», яка включає статті, світлини, репортажі та інтерв’ю з безпосередніми учасниками Революції Гідності.

 «Ті, що пройшли крізь Майдан» – це живе свідчення тих подій, пронизане особистими враженнями учасників Євромайдану, що охоплює матеріал від грудня 2013 по грудень 2015 року. Це публіцистичне видання вже зараз має історичне значення, бо час іде, і все потроху може забутися, якщо не закарбувати цю пам’ять у друкованому слові для наступних поколінь.

«Прокидайтесь і не будьте байдужими, щоб знати, як відповісти своїм дітям про минуле. Бо чого ж тоді ті хлопці загинули?», – ці слова дають зрозуміти головну ідею книги Валерії Бакуліної.  

Валерія Бакуліна переконана, що учасники «пропустили Майдан крізь своє серце» – вони гордяться тим, що вони «майданівці», і вони  не мовчать, вони усвідомлюють, що Майдан і Революція Гідності – це слова-супутники, які є символами України. Вони прекрасно розуміють: за краще майбутнє треба боротись.

Саме Валерія Бакуліна надала власні світлини, зроблені на Майдані, з яких потім був зроблений не один відеоряд для популяризації про Революцію Гідності серед людей протягом десятиріччя.

«Розчарування неможливе, треба боротися далі» – таку назву має один із підрозділів книги про Майдан Валерії Михайлівни. Цей вислів Валерії Бакуліної може стати гаслом сьогоднішнього дня, бо якби не було важко, але шлях, розпочатий на Євромайдані, ще не пройдений, ми ще будуємо свою нову європейську самобутню державу, і в цій справі не можна піддаватися розчаруванню і труднощам.

Слава Україні!