Володимиир Яворівський

11 жовтня – день народження Володимира Яворівського (1942-2021), українського письменника, громадсько-політичного діяча, народного депутата України I, II, IV-VІІ скликань. Із жовтня 2001 по листопад 2011 року очолював Національну спілку письменників України. Один із засновників Народного руху України у 1989 р., борців за Незалежність України. Автор понад 10 романів, понад 20 збірок оповідань, нарисів, повістей. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка за повість «Вічні Кортеліси» (1984 рік).

Першою книжкою В. Яворівського стала повість у новелах "А яблука падають" (1968). Вже тоді критика звернула увагу на "химерність" художнього мислення молодого письменника, яка продовжилася у повісті "З висоти вересня". Здавалося б, уже в перших двох книжках, а особливо в повісті "З висоти вересня" автор знайшов себе, свій стиль, та несподівано зрадив собі і... поплатився за це. На початку 70-х у колишньому глухому, але живописному закутку Полісся — Чорнобилі розгорнулося будівництво "мирної" атомної електростанції. Спокусившися "надсучасною" проблемою, молодий письменник їде на будову, занурюється в "біографію" атома та його творців і пише роман-хроніку "Ланцюгова реакція" (1978).

З гіркотою він зізнається згодом, що, мовляв, "якби було хоча б якесь маленьке знаття про те, як примітивно будувалися ті станції, що відбувалося "за кулісами"...".

Утім, дуже швидко В. Яворівський знову звертається до вже випробуваного, а головне — органічного для себе способу образотворення і пише "химерний", "умовний" роман "Оглянься з осені" (1979). Роман сюжетно й композиційно доладно скроєний, хоч у творі й немає інтригуючої фабули, карколомних сюжетних поворотів, читабельність роману підтримується самою цікавістю оповіді, інтересом до змальованих тут колоритних особистостей.

Наступним твором, який приніс порівняний успіх письменникові, був роман "Автопортрет з уяви" (1981). В центрі його — доля надзвичайно обдарованої української жінки, народної художниці Катерини Білокур, чий унікальний талант високо оцінив Пабло Пікассо. В. Яворівський обрав хоч і давній, проте, здається, найдоцільніший у даному разі шлях — оповідь від першої особи. Хоча неподоланих труднощів у зображенні такої неординарної особистості виявилось чимало.

Своєрідним продовженням твору "Оглянься з осені" став роман на попередньому буденному й прозаїчному сільському тлі "А тепер — іди..." (1983) — "химерний роман", як зазначено в журнальному варіанті, і, за словами автора, — твір, з "моментом дива, зміщеннями площини, умовністю".

Наприкінці квітня 1986 світ потрясла катастрофа на Чорнобильській АЕС. Спонуканий докором сумління за свідоме чи несвідоме "оспівування "мирного" атома", В. Яворівський їде в прославлене ним, а тепер сумно відоме всьому світові місто і з гідною подиву оперативністю пише роман "Марія з полином у кінці століття" (Вітчизна. 1987. № 6).

Портрет В. Яворівського був би неповним, якби не було сказано й про те, що не з меншою енергійністю, ніж у художній творчості, він працював і в публіцистиці, про що свідчать чотири збірники творів цього жанру: "Крила, вигострені небом" (1975), "Тут, на землі" (1977), "І в морі пам'яті джерело" (1980), "Право власного імені" (1985). Орієнтована, як правило, на ідеологічні стереотипи часу, це — художньо-документальна проза, написана переважно в невимушеній формі асоціативних роздумів про зустрічі з конкретними цікавими людьми.

Володимир Яворівський помер 16 квітня 2021 року на 79 році життя. Яворівського було поховано 19 квітня 2021 року на Байковому кладовищі в Києві.