Чарівна сила казок Вільгельма Гауфа

29 листопада - день народження відомого німецького письменника-казкаря. Він прожив недовге життя, всього 25 років, але встиг залишити по собі безліч творів. У його казках чари сплітаються з мудрістю поколінь. Гауф перетворив пересічні легенди про привидів і бідняків, які карають жадібних багатіїв, на чарівні, яскраві шедеври, що запам'ятовуються. Ці казки викликають завмирання серця у дітей та у дорослих. Страшні та захопливі, не схожі на інші, вони зачаровують та змушують задуматися. 

Деякі літературознавці свого часу намагалися заборонити казки Гауфа, мотивуючи своє рішення «надто страшними» сюжетами. Але ж відомо: діти потребують певної частки страшного. Недарма за всіх часів вони із задоволенням розповідають один одному всілякі «страшилки». А казки Гауфа мають наліт страху не просто так, а з виховною метою. Бажаєте переконатися? 

Маленький Мук». Герой казки постраждав від несправедливості. Мало того, що хлопчик залишався крихітним і піддавався глузуванням, його ще всіляко намагалися принизити й образити, дізнавшись, що він володіє чарівними туфлями. Маленькому Муку довелося випробувати зраду, але він не розчарувався у людях.

Ця казка - відмінний засіб виховання дитини: вона вчить тому, що тільки стійкі, винахідливі та заповзятливі люди здатні досягти успіху, попри всі перепони. А ще вона змушує замислитися тих, хто звик судити про людину на вигляд і не дає собі праці зазирнути їй у душу.

«Карлик Ніс». Син шевця та його дружини, що торгує на ринку овочами, Якуб, мав необережність посміятися над старою згорбленою жінкою, яка купує у його матері капусту. Звідки йому було знати, що потворна стара виявиться чаклункою і перетворить його самого на згорбленого виродка з величезним носом? У цьому і полягає мораль казки: перш ніж кривдити когось, потрібно замислитись і поставити себе на його місце. А особливо підло насміхатися з фізичних вад людини.

Хлопчик Якуб у казці був жорстоко покараний: йому довелося цілих 7 років пробути у вигляді потворного карлика, перш ніж вдалося добрими справами заслужити на прощення. За цей час Якуб став більш терплячим і витриманим, він багато чому навчився, а головне — ризикуючи власним життям, допоміг зачарованій дівчині скинути вигляд гуски та знову стати принцесою. 

«Холодне серце». На перший погляд, сюжет досить побитий: бідний кутник Петер Мунк мріє про легкі гроші, про багате та безтурботне життя. З цією метою він продає своє гаряче живе серце злому духу лісу – Голландцю Міхелю – і натомість отримує холодне серце. Тепер у Петера дуже багато грошей, але багатство не приносить йому радості — адже холодне кам'яне серце не здатне ні радіти, ні журитися. Усвідомивши це, Петер прагне повернути своє справжнє серце, і це вдається йому за допомогою Доброго Духа — Скляного чоловічка.

Добро і Зло представлені у цій казці дуже наочно. Але під час прочитання її часом стає настільки страшно, що зовсім маленьким дітям «Холодне серце» краще не читати. Зате молодші школярі вже цілком здатні розглянути сховані в пакування зі страшних пригод настанови казкаря: бережи свою душу, не «продавай» її ні за які скарби, бо немає нічого дорожчого за чисте сумління, доброту і людяність. Навіть якщо припустився помилки — життя майже завжди надає шанс виправити її.

«Корабль-привидів». Похмура містична історія про примарний корабель, на якому ночами творяться жахливі події, здатна довго переслідувати кошмарними сновидіннями, тому читати її краще з досить великими дітьми.

Потерпілі корабля, Ахмет і його слуга бачать у морі дивний корабель і вирішують піднятися на нього. На палубі вони знаходять мерців, залитих кров'ю. Голова мертвого капітана прибита до щогли, біля якої й стоїть його труп. Ахмет зі слугою, охоплені жахом, намагаються позбутися страшних змучених мертвяків, але жоден із них неможливо зрушити з місця. Подітися нема куди — герої залишаються на страшному кораблі. Ночами ж мерці оживають, бенкетують, потім сваряться — і ніч за ніч повторюються моторошні події, внаслідок яких корабель наповнився небіжчиками. Виявилося, що на корабель накладено страшне прокляття вбитого піратами ченця.

Що ж, мораль ясна: жорстокі злочини не приносять удачі, а навертають на голову злочинців страшну кару. Але в якому таємничому пакуванні все це подано! Від історії про корабель-привид неможливо відірватися навіть дорослому, всупереч жаху, що повільно входить в серце.

Наповнюючи свої казки моторошними пригодами, Гауф ніколи не змушував героїв мучитися вічно. Кожна історія вчить: хоч би яким було злодіяння, будь-яка людина має право на прощення та милосердя.

Велике життя, велика трагедія Стефана Цвейга

28 листопада - 140 років від дня народження відомого австрійського письменника, критика, автора безліч новел та белетризованих біографій Стефана Цвейга. Його твори вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують розмірковувати над мінливістю людських доль. Цвейга вважали забавою долі, називали «психологом пристрастей» і... великим песимістом. Про його новели говорили: «проникають у душу». Ймовірно, тому, що сам автор пережив усі муки та радості, які можуть випасти на долю людини.

Стефан народився в родині багатого єврейського підприємця, власника текстильної мануфактури. Книги, музика, театральні вистави – духовна основа життя Цвейгів. Наперекір суворому вихованню та численні заборони, Стефан з дитинства у різний спосіб домагався бажаного. "Ненависть до всього авторитарного супроводжувала мене все життя" згадував Цвейг згодом. Він найбільше цінував духовну та особисту свободу.

Закінчивши гімназію, він вступив до Віденського університету. Писати почав рано. Бувши студентом першого курсу, власним коштом опублікував книгу віршів «Срібні струни», що викликала величезний інтерес читачів та критиків. Композитори Ріхард Штраус та Макс Редер писали музику на вірші молодого автора. Майже одночасно зі збіркою «Срібні струни» було надруковано й перші новели.

Закінчення навчання в університеті та здобуття докторського ступеня відкривають у житті Цвейга період активних подорожей. Почавши з Парижа та Лондона, він згодом з'їздив до Іспанії, Італії, потім його подорожі вийшли за межі континенту, він побував у Північній та Південній Америці, Індії, Індокитаї.

Під час Першої світової війни Цвейг був службовцем архіву Міністерства оборони, мав доступ до документів і не без впливу доброго друга Р. Роллана перетворився на пацифіста, писав статті, п'єси, новели антивоєнної спрямованості. Самого Роллана він назвав "совістю Європи". Також він створив есе, присвячені Максиму Горькому, Томасу Манну, Марселю Прусту та Йозефу Роту.

У 20-30-ті роки письменник активно працював, виходять біографії відомих людей, об'єднані назвою «Будівельники світу» (Бальзак, Достоєвський, Ніцше, Стендаль та ін.). Паралельно Цвейг займався новелами. Його новели - "Амок", "Збентеження почуттів", "Двадцять чотири години з життя жінки", "Лист незнайомки", "Мендель-букініст", а також цикл історичних новел "Зоряний годинник людства" - зробили ім'я автора популярним у всьому світі.

Новели Цвейга є свого роду конспекти романів. Але коли він намагався розгорнути окрему подію у просторове оповідання, його романи перетворювалися на розтягнуті багатослівні новели. Тому романи із сучасного життя Цвейгу вдавалися гірше. Він це розумів і до жанру роману звертався нечасто. Це «Нетерпіння серця» та «Угар перетворення» — незакінчений роман, вперше надрукований німецькою через сорок років після смерті автора.

Цвейг нерідко писав на стику документа та мистецтва, створюючи захопливі життєписи Магеллана, Марії Стюарт, Еразма Роттердамського, Жозефа Фуше, Бальзака. Твори біографічного характеру також мали чималий успіх. Особливо це стосувалося написаних у 1934 р. «Тріумфу та трагедії Еразма Роттердамського» та «Марії Стюарт».

До війни Цвейг був найуспішнішим німецьким автором. Його книги видавалися в усьому світі, у літературному середовищі він вважався мультимільйонером.

Письменник довгий час вірив, що перша світова війна є трагічним непорозумінням, що вона залишиться останньою війною у світі. Він вважав, що разом із Роменом Ролланом і Анрі Барбюсом, разом із німецькими письменниками-антифашистами він зможе запобігти новому світовому побоїщу. Але в ті дні, коли він працював над книгою про Еразма, нацисти зробили в його будинку обшук. То був перший сигнал тривоги.

Цвейг важко переживав європейську катастрофу. Ось чому така елегічна його кінцева мемуарна книга «Учорашній світ»: колишній світ зник, а в теперішньому світі він усюди відчував себе чужим.

Останні його роки – роки поневірянь. Бувши євреєм, він не міг залишатись жити в Австрії після того, як до влади прийшли фашисти. У 1935 р. письменник переїжджає до Лондона, але й у столиці Великобританії не почувається у повній безпеці, тому залишає континент і у 1940 р. опиняється у Латинській Америці. Через рік він тимчасово переїхав до США, проте потім повернувся до Бразилії, де влаштувався в невеликому місті Петрополіс, передмісті Ріо-де-Жанейро.

Але літературну діяльність продовжує, друкуючи критику, есе, збірку промов, спогади, художні твори, проте його душевний стан дуже далекий від спокою. В уяві він малював картину перемоги гітлерівських військ та загибель Європи, і це приводило письменника у відчай, він поринав у найсильнішу депресію.

Перебуваючи в іншій частині світу, не маючи нагоди спілкуватися з друзями, він відчував гостре почуття самотності. Мабуть, це й призвело до непоправного - 23 лютого 1942 р. Цвейг та його дружина прийняли смертельну дозу барбітуратів і були знайдені у своєму будинку мертвими, тримаючись за руки.

Еріх Марія Ремарк так написав про цей трагічний епізод у романі «Тіні в раю»: «Якби того вечора в Бразилії, коли Стефан Цвейг і його дружина наклали на себе руки, вони могли б вилити комусь душу хоча б телефоном, нещастя можливо, не сталося б. Але Цвейг опинився на чужині серед чужих людей». Будинок Цвейга в Бразилії пізніше був перетворений на музей і відомий тепер як Casa Stefan Zweig. 

 

 

 

 

Решад Нурі Ґюнтекін: класик турецької літератури

25 листопада народився класик турецької літератури, відомий романіст, драматург і письменник Решад Нурі Ґюнтекін. Він прославився як автор безлічі романів і п'єс, у яких було порушено найважливіші питання існування у суспільстві. Всесвітню популярність йому принесла книга про кохання — «Королек — пташка співуча», екранізація якої вразила глядачів, перетворивши роман на одну з найпопулярніших книг XX століття.

Майбутній письменник народився в сім'ї військового лікаря. Батько хлопчика зіграв досить важливу роль у формуванні сина як людини і письменника. Він спонукав його вивчати людей і природу, міркувати про суть речей. Після закінчення школи Решад вступив до Стамбульського університету. Він ще з дитинства захоплювався народною творчістю та літературою, саме тому вступив на літературний факультет.

Здобувши вищу освіту, Решад влаштувався в середню школу Бурсе, а пізніше – Стамбула, де працював викладачем, давав уроки з літератури, філософії, турецької мови. Крім цього, він займався керівною роботою – був директором школи, отримав посаду інспектора народної освіти, пізніше працював у турецькому парламенті як представник рідного міста Чанаккале та консультант у справах культури Парижа. Паралельно з цим Решад Нурі Ґюнтекін виступав представником Туреччини у Всесвітній організації ЮНЕСКО.

Перша світова війна стала відправною точкою у творчості письменника. Після її закінчення вийшла перша повість Гюнтекіна «Старий друг». Через свою природну сором'язливість письменник видав твір під псевдонімом Джемаль Німет. Наступні романи та збірки оповідань він друкував під своїм ім'ям, але вкрай соромився вимагати від редакторів гонорари.

У 38-річному віці письменник одружився зі своєю колишньою ученицею Хадіє. У них народилася дочка Ела, яку він, як і дружину, обожнював все життя. Хадія стала для нього вірною помічницею. Вона не лише підтримувала романіста у життєвих ситуаціях, а й вирішувала його фінансові питання із видавцями.

З-під пера письменника вийшли романи: «Клеймо» (1924), «Жалість» (1928), «Зелена ніч» (1928), «Листопад» (1939), «Млин» (1944) та ін. Майже у всіх романах Решата Нурі як декорації виступають невеликі провінційні міста та селища, їх околиці зі своїм укладом життя та проблемами, що створюють особливу атмосферу Анатолії. У його романах першого періоду переважають пригодницькі та психологічні мотиви, тоді як у романах другого періоду письменник реалістично зображує проблеми та питання, що хвилюють щойно створену державу. Автора також турбує, що погіршуються людські стосунки, спотворюються етичні та моральні цінності.

За своє життя Решад написав дуже багато творів. Його перу належать понад сто робіт, включаючи 19 романів, 7 збірок з оповіданнями та безліч театральних п'єс. А вершиною його творчості, твором всього життя прийнято вважати роман «Королек – пташка співуча». Книга оповідає про молоду вчительку Фаріду, яка за свій живий характер була прозвана пташкою Чаликушу. Основна тематика роману зачіпає проблему кохання та зради. Письменник намагається відповісти на вічне запитання: а чи можна пробачити зраду? Автор вважає, що прощати треба тільки якщо ти по-справжньому любиш.

Твір є справжньою перлиною турецької літератури. До достоїнств роману можна віднести захоплюючий сюжет, наявність дуже яскравих образів, розмаїття різноманітних персонажів. Також не можна не відзначити високий рівень емоційності. Автор дуже добре розуміє жіночу психологію. Саме з цієї причини головна героїня та всі її вчинки виглядають дуже органічно та реалістично.

Роман глибоко вплинув багатьох людей, особливо молодих дівчат, і відкрив їм шлях до здійснення їхніх ідеалів. Жива, проста мова книги виявилася привабливою і для освічених людей, і для простих читачів, дозволивши їм поринути в атмосферу роману. А блискуча екранізація твору ще більше спонукала до нього інтерес.

Тему розвитку суспільства та взаємодій між людьми Решад Нурі Ґюнтекін розвиває у своїх наступних творах. Роман «Зелена ніч» – найглибший у цьому сенсі творіння автора. У ньому описується абсолютно новий, не властивий Сходу, тип людини. Це позитивний герой-республіканець, в руках якого концентрується життя багатьох людей та доля рідної країни.

Роман «Листопад» написаний як сповідь старіючої людини. Коли минає життя і виростають діти, люди часто запитують: «Як жити далі?». Пошуки себе та істини буття стають пріоритетними для головного героя Алі Різа.

Після офіційного виходу на пенсію Гюнтекін продовжив свою діяльності у літературному правлінні муніципальних театрів Стамбула. Однак невдовзі його здоров'я різко погіршилося. У цей час письменник так сказав своїй дружині про кохання, яке відчував до їхньої доньки: «Добре, що Ела зараз не тут. Вона не бачить, як я страждаю. Я дякую їй».

У 1956 році він поїхав на лікування до Лондона, але хвороба – рак легенів – виявилася невиліковною. Решад Нурі Ґюнтекін помер 13 грудня цього ж року. Його тіло було перевезено до Стамбула, де й поховано на цвинтарі Каракаахмет.

У своїх творах автор неодноразово торкався вічних проблем суспільного життя. Саме тому його книги дуже затребувані та актуальні. Реалізм його творів, особливості авторського стилю турецького письменника сьогодні привертають увагу читачів цього світу.

Віртуальний бібліографічний огляд літератури «Трагедія незнищенної волі»

Охтирська центральна бібліотека презентує віртуальний бібліографічний огляд літератури «Трагедія незнищенної волі» присвячений 88-й річниці Голодомору в Україні.

Найжорстокішим злочином комуністичного режиму CРСР проти українського народу був голодомор 1932–1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. «Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями», – писав американський професор Р. Конквест.

Проблема голодомору знайшла широке висвітлення у дослідженнях українських і зарубіжних науковців. Вітчизняний історіографічний доробок вміщує вже тисячі публікацій з цієї теми. Постійно розширюється коло історичних джерел, які вводяться у науковий обіг. Зростає археографічний фонд теми, особливо за рахунок публікації регіональних документів. Видання регіональних збірників документів значно поповнило фактологічну базу місцевим матеріалом і сприяє відтворенню більш цілісної картини однієї із найтрагічніших сторінок у новітній історії українського народу.

Однією із причин голоду 1932–1933 років стало примусове вилучення зерна у селян. Штучний голод прокотився по всій території України й на Кубані, де проживало багато українців.  Голодомор викосив український народ, загинули цілі села, померли мільйони людей, а на спустошені землі й у порожні доми поселили вихідців з Росії й інших республік СРСР. Донбас найбільше постраждав від голоду, який Сталін та його криваві прихильники влаштували українським селянам, що не бажали віддавати своє господарство і вступати в примарні колгоспи. Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голодомору в Україні, яка працювала протягом 1988–1990 рр. Геноцидом українського народу визнали голод 1932–1933 рр. Верховна Рада України, а також понад півтори десятка країн світу.

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, та особливо вплинула на генофонд нації.

Згідно з Указом Президента України, з 1998 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій.

Тоталітарний режим CРСР кримінальним переслідуванням, знищенням доказів і всіма засобами радянської пропаганди тривалий час намагався приховати цей ганебний злочин. Тільки завдяки здобуттю нашою державою незалежності геноцид проти українського народу було викрито і визнано світовою демократичною спільнотою.

Нині зловісний сусід намагається знищити нашу державу засобами збройної агресії. Але тепер у боротьбі проти Кремля та його найманців Україну підтримує прогресивний світ. Наша країна робить все для того, щоб вистояти проти загарбницької політики Москви, а український народ самовіддано підтримує і зміцнює свої Збройні сили. Вони готові дати ворогові гідну відсіч.