Невеличка країна в центрі Європи, Швейцарія переважно ігнорує різні спілки і перебуває осторонь від європейських конфліктів: у Другій світовій вона дотримувалася нейтралітету, досі не вступила до ЄС і лише кілька років тому стала частиною Шенгенської зони. Тим не менше, Швейцарія – одна з найблагополучніших (і найдорожчих) країн у світі, про життя у якій мріє багато іноземців. Сьогодні подорожуємо туди.
Diversity – це те слово, яке найчастіше траплялося у путівниках і
різних статтях про Швейцарію. І воно повністю передає сутність країни: за
площею – як Київська і половина Сумської області, вона, однак, поєднує у собі
чотири абсолютно різні спільноти (реторомано-, франко-, німецько-, італомовні),
які не завжди розуміють одна одну («Тут ми перебуваємо у франкомовній частині
Фрібургу, а по той бік річки живуть незрозумілі люди, які розмовляють
незрозумілою німецькою мовою», ─ напівжартома розповідав нам професор
Фрібурзького університету), однак чудово співживаються і взаємодіють. Себто
поняття «я швейцарець» не дуже характерне для місцевих жителів, вони люблять
стверджувати: «я з Женеви», «я з Цюріха».
Локальному
патріотизму сприяє й особливий адміністративний устрій країни: вона поділена на
23 кантони (20 повноцінних і 6 напівкантонів, відмінних хіба тим, що мають
менше представників у парламенті), які не управляються централізовано, а мають
локальні закони, власні бюджети. Саме тому для Швейцарії характерне унікальне
явище: тут люди можуть зібратися самі й запропонувати новий податок – просто
тому, що вони відчуваються потребу, наприклад, збудувати новий дитячий
майданчик.
Свою країну
місцеві називають конфедерація Гельвеція.
Державна
структура країни доволі цікава: і Президент, і сім міністрів (які почергово на
один рік стають Президентами) виконують переважно представницькі функції –
відвідують офіційні зустрічі, виступають від імені держави, їздять закордон,
тоді як уся «чорна робота» лежить на плечах їхніх радників (виконавча влада) і
парламенту (законодавча). Так що швейцарці можуть і не пам’ятати свого
Президента в обличчя.
А ще тут панує
традиція: 4-5 разів у рік збирати всенародні референдуми, на яких вирішувати
важливі державні питання.
І те, що ви
напевне знаєте про Швейцарію: тут дуже потужна армія й неймовірно чиста вода –
її можна пити прямо з фонтанів і ставків, а у готелях біля умивальника для
цього лишають чисті скляночки.
Тим не менше, узагальнювати
Швейцарію чи виводити портрет «типового швейцарця» неможливо, кожне місто має
щось своє, особливе. Тож радимо відвідати щонайбільше поселень і складаємо для
вас умовний маршрут Швейцарією.
ЖЕНЕВА
Поруч із Женевою
– аеропорт, куди прибуває більшість рейсів із України.
Це дуже
інтернаціональне місто. Тут розташовані штаб-квартири купи міжнародних установ,
а Женевське озеро (довжелезну водойму з неймовірно чистою водою – видно дно – і
красивими лебедями) оточують висотки із логотипами банків і годинникових
брендів.
Ми переконалися в
цьому, щойно зійшовши з потяга, який привіз нас із аеропорту. Вокзал – фактично
в центрі міста, виходиш із підземки – і перед тобою хаотичне переплетення
доріг, трамвайних колій, майже непомітних тротуарів. А також – велосипеди. Не
так багато, як, наприклад, в Амстердамі, але на них не цураються їздити навіть
дівчата у ділових костюмах і на підборах.
«Бережіться
карманних злодюжок!» ─ часто нагадує Женева своїм гостям. І недарма: хоч країна
і дуже закрита до мігрантів, але вони все ж умудряються сюди потрапляти. Та й
не всі місцеві жителі – успішні підприємці-банкіри. Крадіжки трапляються часто.
Тим не менше, у
Женеві домінує світ ділових пропозицій і білих комірців. На кожному кроці –
пістряві бутіки (особливо з біжутерією і годинниками) і банки. Тут майже немає
молоді і дітей – переважно діловиті старші люди, а також – туристи.
Тут погано знають
англійську (як майже скрізь у Швейцарії) й охоче відгукуються на французьку. В
ресторанах франкомовні туристи можуть пообідати ситніше за своїх англомовних
колег, адже французьке меню набагато повніше.
У Швейцарії варто
скуштувати морепродукти, фондю, різні пасти. І, до речі, тут теж виробляють
своє вино: специфічне для конкретного регіону, на нього не натрапиш у супермаркетах
інших країн чи навіть кантонів.
Повечеряти у
місті після 22, однак, вкрай складно: майже всі заклади зачиняються, хіба
поодинокі кебаби чекають на запізнілих гостей. Крамнички завершують роботу ще
раніше – коло 18.
І хоч гуляти тут
безпечно в будь-яку пору доби, однак варто бути обережними: майже в
самісінькому центрі ми натрапили на афроамериканський квартал, у якому
почувалися не зовсім затишно.
CERN
Домівка адронного
колайдера й один із найвідоміших наукових центрів розташований спільно на території
Франції, Швейцарії й Італії. Однак із Женеви до нього можна дістатися на
трамвайчику.
Сюди варто
поїхати не просто для того, щоб зачекінитися, ─ CERN відкритий до відвідувачів. Тут щогодини відбуваються екскурсії: вам
покажуть усе – від підсобних приміщень і кімнати, де народилася WWW, до самого серця колайдера.
Щоправда,
записуватися на екскурсію треба на кілька місяців наперед.
ЛОЗАННА
Відразу з Женеви
можна їхати до Лозанни – невеличкого, однак дуже «молодого» міста. Адже тут
розташований один із найвідоміших технічних університетів світу – Лозанська
політехніка. Про неї «Студвей» уже писав раніше.
Також у Лозанні є
метро.
МАЛЕНЬКІ КУРОРТНІ
МІСТЕЧКА
З Лозанни можна
сісти на потяг або електричку у напрямку на південь країни. Сам маршрут дуже
мальовничий – спершу повз Женевське озеро, далі – гірськими просторами. А
сходити хочеться ледь не на кожній зупинці.
Атмосфера
маленьких містечок і сіл Швейцарії дуже особлива. Затишні поселення з яскравими
будинками, квіти, охайні вулички. Таке враження, що час тут зупиняється, а люди
тільки те й роблять, що кавують і чаюють (до речі, в жодному кафе чи ресторані
ми не зайшли заварного чаю – все в пакетиках). На вулицях, однак, народу
трапляється вкрай мало. Можна зійти у будь-якому з містечок або сіл по дорозі і
просто релаксувати.
Однак місце
«маст-візіт» ─ Веве. Тут розташований головний офіс фірми «Нестле» і багато
років тому зародилася фірма. Хоч на вулицях шоколадом не пахне, однак дуже
красиво і колоритно.
Наступний за Веве
цікавий населений пункт – Монтрьо. Це курорт, один із найдорожчих у світі і
майже легендарний. У Монтрьо неймовірно красиво і дуже багато туристів,
готелів, а ще дачі тут мають найбагатші світу цього. Щороку тут проводиться
джазовий фестиваль.
Інші населені
пункти багаті на історичні пам’ятки – розвалини, старі замки, церкви. Але
виділяється з-поміж цього Сіон, швейцарський Сіон: раніше тут був потужний
центр хрестоносців, і досі в горах височіє їхній замок.
БЕРН
Перед Берном
можна заїхати у Фрібург – саме те колоритне містечко, де по один бік живуть
французи, а по другий – незрозумілі німці. А ще тут дуже великі промислові
частини.
Берн –
німецькомовне місто, і він, знову ж таки, не схожий на решту швейцарських міст.
Тут якийсь особливий німецько-швейцарський шарм, а в архітектурі міста
відчувається строгість стоїків навпереміш із алхімією. Так, по багатьох вулицях
розкидані скульптури з місцевої міфології, доволі жахаючі, – то дивний чоловік,
який поїдає дітей, то химерна жінка.
Берн є столицею
Швейцарії, тож тут дуже багато адміністративних і державних установ. А ще –
розташоване українське посольство.
Як розповів нам
посол, у Швейцарії дуже цікавляться Україною. Та й самих українців ми зустріли
чимало – в університетах, у різних спілках.
Але чи
ненайочікуванішим було, коли запитали в однієї жінки дорогу, розговорилися, а
вона зазначила: «Моя мама була з України». Зазначила, однак, без особливого
ентузіазму.
ЦЮРІХ
Святая святих для
усіх банкірів, Цюріх справляє враження суто ділового міста. На вулицях тут виділяються
чоловіки – у ділових костюмах, дуже впевнені в собі і симпатичні. Красивих
жінок на вулицях менше.
Тут можна довго
петляти маленькими вулицями, гуляти вздовж річки, заходити в колоритні
крамнички і сповна відчути швейцарську діловитість і точність.
БАЗЕЛЬ
Одне з
найпівнічніших міст Швейцарії, Базель вважається столицею культури. Тут дуже
багато музеїв, театрів, пам’яток. Найвідомішою подією Базелю є карнавал.
Це містечко теж
німецькомовне. Однак самі швейцари дуже іронізують над своєю мовою, зазначають,
що навряд чи б німець зрозумів їхній варіант німецької.
Немає коментарів:
Дописати коментар